У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XIV —
ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XVI ст.
У першій половині XIV ст. на східних схилах Карпат, вдолині р. Молдова утворилося залежне від Угорського королівства Молдавське князівство. Одержавши незалежність з 1359 р., молдавські господарі прилучили до складу своєї держави ту територію Буковини, яку історичні документи XIV—XV ст. називають за її політичним центром Шипинцями (тепер село Кіцманського району) Шипинською землею. Вперше вона згадується в 1359 р., востаннє — в 1436 р.[1]
Шипинська земля — складова частина Галицької Русі, як і інші галицькі землі, служила, очевидно, своєрідною розмінною монетою між польськими королями і молдавськими господарями. Відомо, наприклад, що польський король Владислав, позичаючи у свого зятя молдавського воєводи Петра 4 тис. крб. фрязького срібла, грамотою від 27 січня 1388 р. обіцяв повернути борг за три роки, а якщо на той час не зробить цього, то віддати у заставу «гродо наш Галичь истою волостию што к нему прислушает»[2]. Можливо, таким шляхом потрапила до складу Молдавського князівства і Шипинська земля, бо син згаданого вище воєводи Петра Івашко, присягаючи на вірність королеві Владиславу і князеві Вітовту у 1400 р., обіцяв при цьому «также хочю отступит нашему гедрю крол Полскому тоѣ земли Шепинскоѣ и тых город што суть в ней по старую границю» (підкреслення наше. — Авт.)[3]. Окремо виділяється Шипинська земля і в грамоті польського короля Владислава 1433 р., якою він закріпив право свого васала Воєводи Стефана «землю волоскую всю держати, во всѣх своихъ границах, тако Ѧко его предкове держали», але Шипинську землю з її городами відокремив від решти молдавської території як такі (города), що «лежать межи (підкр. наше. —
