venit, ubi Zaporoviensium militiae associatus, tantum fortuna belli profecit, ut Cari Moschoviae favore et imperio ducem Zaporoviensium dici meruit, ac per 30 ae ultra annos et victorias Moschis ex seythis et turcis et sibi divitias et suppelectilem multam comparaverit, quas tamen perfidia sua, cum suecis victus, perdidit. Factis de his inferius (si Deus permiserit) dicam.
але він прибув до Запоріжжя; вступивши до запорозького війська, він виявив такі успіхи на війні, що заслужив милість московського царя й був од нього призначений на гетьмана запорозького; на протязі більш як 30 років він допомагав москалям бити скитів та татар, а собі нажив багатства та хатнього добра, однак через свою зрадливість втратив їх, розбитий вкупі зо шведами. Про ці події (якщо Богові буде вгодно) я розкажу нижче…[1].
1694 года о масляницѣ татаре въ Переяславскихъ селахъ шкоды значніе подѣлали, села попалыли, а людей въ неволю много забрали. Тогдажъ компанія и городовие козаки и Палѣй, на Очаковъ пойшовши, попустошили и на 300 живыхъ турокъ съ корогвами ихъ въ Батуринъ препроводили.
Тогожъ году Чернѣговскій полковникъ Яковъ Лизогубъ въ 20,000 козацкого войска на Буджаки за Днѣпръ ходилъ, Паланку и многіе села разоривши, зъ великою добычею и ясиромъ килькотысячнымъ и скотомъ безъ числа щасливо возвратился на Украину, которому и булава гетманская подъ Каменемъ была повѣрена и тотъ ясиръ къ Государямъ на Москву отослань, за якую службу жаловане пребогатое получили.
1715 года Сулима, хорунжій енеральный съ 10,000 войска козачого посыланъ робыть каналы до озера Ладоги и на пути умре. Ладога озеро близко великого Новогорода, геть за Петербургъ; зъ него Нева рѣка вытекаетъ; озеро очень великое длиною и шириною да и страшное, понеже рѣдко когда тихо
