Сторінка:Нарис української історіографії. Джерелознавство. Вип. 2. 1925.pdf/114

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
РОЗДІЛ X.


Побажання що-до літописної справи.

Як-же узагалі стоїть справа в українській історіографії що-до видання українських літописів? Що можна про це сказати хоча-б на підставі наведених фактів? Видання їх ніколи не мало планового, систематичного характеру. Видання давніх літописів князівської доби входило тільки в загальний план видавництва Петербурзької Археографічної Комісії, отож Київська Тимчасова Археографічна Комісія навіть і не ставила перед собою мети видати corpus українських літописів, починаючи від найдавніших часів: вона не взяла на себе обов'язка видати навіть літовсько-руські літописи – і їх видала та-ж-таки Петербурзька Археографічна комісія. Київська Тимчасова Археографічна комісія, не втручаючись, на жаль, у цю справу, обмежилася тільки тим, що видала козацькі літописи, бо за ці часи (але тільки за ці) навіть російські централісти визнавали вже були існування «Малоросії» (але не України). Видання козацьких і инших літописів цих-же часів мало характер випадковий і не стояло (окрім хіба видання літопису Самовидця) на рівні археографічних вимог. До того ще треба додати, що вийшло в світ тільки по одному виданню і усіх їх ( особливо це торкається Граб'янки й Величка) тепер немає в продажу. Живовидячки, річ аж надто потрібна, щоб така поважна наукова установа, як Українська Академія Наук з її Археографічною Комісією поставила питання про систематичне наукове видання українських літописів, corpus'а українських літописів. Туди, в оцей corpus випадає ввести як нові, ще невидані, літописи, хроніки і хронографи (згадаймо, приміром, про хроніку Боболинського), так само і перевидані старі за списками, що переховуються по наших книгозбірнях в їх рукописних відділах — згадаємо тут про дуже українізований невиданий список Граб'янчиного літопису, або про той лівобережний літопис полк. Он. Білогруда 1734 року, з якого наведено тільки скількись рядків у хрестоматії з пам'ятників письменської старо-українщини XI–XVII вв. акад. Аг. Евт. Кримського[1].

Безперечно, що в наших книгозбірнях і в книгозбірнях Р.С.Ф.Р.Р. ще знайдеться чимало невідомих рукописних списків літописів. Отож стан літописної справи на Україні вимагає, нехай corpus'а українських літописів видано буде. Але чи-ж варто за наших часів видавати українські літописи? Адже-ж вони, літописи отії, давнішої доби української історії торкаються.

  1. Збірник Іст.-Філ. Від. У.А.Н., № 12, стор. 185–187.