Сторінка:Нарис української історіографії. Джерелознавство. Вип. 2. 1925.pdf/116

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

дані соціяльно-економічні. Тут треба буде особливу звернути увагу на характерні риси українського февдалізму, що його переживала й Україна. Литовські літописи не аби-яку вагу мають ще й через те, що документальних даних — актів і грамот — від того часу збереглося не гурт, а для князівської доби таких даних так що й зовсім не доховалось, дарма що указівки на ці «крестні» грамоти розкидано по літописах; в усякому разі літописи, завдяки цьому, набувають для цієї доби першорядне значіння. До цього треба додати, що тепер добу цю ми розглядаємо як початок українського історичного процеса — добу натурального господарства і дружинно-князівського февдального укладу. Отже виучувати її й освітлити з марксистського погляду необхідно. Це й зроблено, скажемо, в нарисі проф. М. І. Яворського.


Тут закінчується перша частина мого українського джерелознавства, літописам присвячена. Другу частину його присвячено буде, коли дозволить стан здоров'я й сил, загальному оглядові всіх инших джерел для історії України — актів і грамот, мемуарів тубільців, споминів чужинців, то-що. А все в купі складе у сукупності своїй — Українське джерелознавство. Отак я й хтів був назвати три випуски першого тому своєї української історіографії; друга частина це була-б історіографія в справжньому розумінні цього слова, — а саме історія розвитку української історії, як науки. На жаль, отакого підзаголовка — Українське джерелознавство — на 1-му випускові не поставлено, отож він з'являється вперше. Нарешті, згадаю тут ще про думку, що її висловив був пр. Клименко, про необхідність скласти українську історіографію viribus unitis — колективно (в його листі до Головнауки). Тепер для мене ясніш, як для кого иншого, що скласти українську історіографію (джерелознавство й огляд розвитку науки української історії), аж надто потрібно. Адже-ж сам з власної ініціятиви взявсь був за оцю працю, розпочавши її ще року 1918. Ясні для мене й нові завдання такої праці з погляду соціологічно-марксистського. Нарешті, гаразд бачу я, що було-б раціонально скласти її колективною працею українських фахівців. Що-до мене, то й те дуже добре, коли мені пощастить довести до краю хоча-б своє українське джерелознавство. Коли-ж arѕ longa, a vita brevis est, то щоб не довелося обмежитися тим, що досі складено. Гадаю, що при колективній праці, з мене було-б досить і того нариса про українські літописи, якого я вже написав. А що-ж до огляду науки української історії, то в мене немає ніякісінької надії його виконати, бо я проваджу тепер і хочу закінчити иншу величеньку надто відповідальну працю синтетичного значіння — «Коротку історію України» на 3 частині на соціяльно-економічному, марксистському ґрунті. За спеціяльні розвідки про міста Лівобічної України, то-що, що їх також годилося-б випустити в світ, я вже й не казатиму. Ось через що я співчуваю думці, щоб українську історіографію складав колектив українських істориків, і ладе́н узяти в цій праці ту чи иншу участь.