божой, в полгодини можетъ занялася церковъ Рождества Христова стоячая в ринку, близко коморъ крамнихъ, в Стародубѣ [1]. «Зима барзо великая била такъ снѣгами, якъ тежъ и морозами и мало которій день былъ безъ вѣтру, и тривала снѣгами и морозами великими близко до св. Гегоргія, же юже людемъ на Сѣверу не тилко сѣна, але й соломъ на хатахъ не ставало»[2]; «того жъ (1690) року великая саранча била на Украинѣ и коло Стародуба на Сѣвери, прийшла августа 9… инная тутъ на Украинѣ коло Нѣжина и Чернѣгова и на Сѣвери коло Стародуба зазимовала. А барзо йшла широка и московскихъ краевъ займала по за Свинскомъ и Комарицкую волость зопсовала, з'боже и усю ярину потравила, которіе застала непожатіе, усе поела и так учинила дорожнечу у збожжу: жито стало осмачка по золотихъ три и овесъ в той же ценѣ, которого и мало било у Сиверѣ, але з Украини доставали [3].
Полтавську частину Лівобережжя Самовидець одного тільки разу зве тою Україною «итакъ Бруховецкій, якъ першей наменилося, вишолъ з за порожжа с козаками в килка сотъ, которого князь Ромодановскій вдячне принявъ и при нихъ сталъ, же тая уся Украина по Роменъ оныхъ слухала, отступивши от Сомка гетмана» (стор. 70). Це ще більше підтримує думку, що Самовидець жив у північній частині Лівобічної України. А втім треба завважити, що мова літопису не має в собі великих ознак сіверянської мови. Це примушує Ор. Ів. Левицького висловити думку, що раніше колись Самовидець жив на Правобережжі, а вже згодом переселився на Лівобережжя. За дуже поважний і неначе незбитий довід на те, що він справді з правого берега Дніпра походить, правити можуть тії сторінки літопису, де він задніпрянщиною (Заднепра) зве Лівобережжя (стор. 12–19, 28, 29, 31–33, 63–64, 103, 106, 107, 109, 121, 127–128, 130, 139, 147, 181): про Єр. Вишневецького тут оповідається, що він володів усім задніпром; задніпрянськими полками звуться переяславський, ніженський, чернігівський, прилуцький та инші полки Лівобережжя; Заднепренце — полки ніженський, Чернігівський і Вишневеччина; Задніпря — Переяслав, Прилуки, Ніжень; Задніпря – Переяслав, Ніжень і Чернігів, усе Задніпря — Лівобережжя. Скрізь, де Самовидець паше Задніпря, треба розуміти Лівобережжя. Самовидець писав не місцевою, сіверянською, а тодішньою літературною мовою, що мала силу українських слів, як це видно із словника їх, але була далека од місцевих українських говірок. Не була вона ні степова, ані сіверянська, ані якась инакша. Що-правда, треба додати, що часом у Самовидця трапляються й суто сіверянські вирази, отож приміром, «пултора» (замість півтора), «Воронувка» (замість Воронівка).
Літопис Самовидця це пам'ятник початку XVIII в., дарма що найбільше в ньому оповідань про XVII вік, а XVIII в. захоплює він тільки двоє перших років. Що-до характеру викладання подій, літопис поділяється на дві частині: перша частина має прагматичний характер більш-менш систематично-історичного оповідання про тодішні події (початок повстання Богдана Хмельницького). Це швидче історія, як літопис, і автор дуже дбало, пильно обробив на підставі тих джерел, що були у нього в руках. Події виклада-
