Сторінка:Нарис української історіографії. Джерелознавство. Вип. 2. 1925.pdf/16

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

ский и король полский, и его царское величество и виправили пословъ до Турчина»[1]; далі йде мова про те, що турки віддали Кам'янець польському королеві: і тільки під роком 1700 продовжується перше оповідання про згоду з Туреччиною: «Стала з'года его царского величества с Турчиномъ на роковь тридцять и отпущено посла московского з Царигорода Украинцова з честю»[2]. Очевидячки, літописець записував події тоді, коли вони відбувалися, бо инакше він був-би склав з них єдине оповідання.

І ім'я автора літопису для нас невідоме. П. О. Куліш назвав його Самовидцем, показуючи цим на те, що з нього був самовидець подій. І справді, з нього був самовидець багатьох, хоч і не всіх подій. Ми не маємо жаднісіньких окремих відомостей про автора літопису і їх треба здобувати, критично розглядаючи самий текст літопису. Оце й зробив вичерпуюче дослідник літопису Ор. Ів. Левицький. Виявляється, що автор належав до якогось стану освічених людей, а таким тоді були: духівництво, декотрі з міщан, видатні козаки і православні шляхтичі. Але текст літопису свідчить, що з автора його не була духовна особа, — у нього немає церковного світогляду, любови до біблійних текстів, мова його близька до народньої. Не належав він, автор отой, і до міщанства, бо надто близько стояв до політичних подій свого часу, ба навіть брав у них часом не аби-яку участь, отож навіть брав участь у походах, посольствах, дуже добре знав про те, що робилося у тодішньому уряді. Отже, швидче був з нього козак, за такого вважав його і М. О. Максимович, звучи його задніпрянсьним козаком. І справді, трапляються часом неначе вказівки на його козацьке походження: він оповідає про деякі січі, як їхній самовидець, ба навіть як учасник. Але й тут не видно справжнього козака, закоханого в своїй професії, ніде він жадного слова не каже про свої власні військові вчинки, ніде не виявляє, як ставиться до тяжкого становища козаків, коли їх були побили вороги, як наприклад, у Берестецькій січі. Навпаки, автор взагалі ставиться неприхильно, навіть вороже, до простого козацтва, а особливо гультяйства. Він негативно ставиться до вчинків козацьких за часів Хмельниччини. Він обурюється розбишацтвом і насильствами козаків, що забивали скрізь шляхту з жінками й дітьми, грабували маєтки, палили костьоли, забивали ксьондзів, руйнували й вирізували скрізь жидів. «Рѣдкій в той крѣвѣ на тотъ часъ рукъ своихъ не умочилъ і того грабленія тихъ добръ не чинилъ». «И такъ на Украинѣ жадного жида не зостало, а жони шляхецкие зостали жонами козацкими» (стор. 13). Оповідаючи далі про татарські сплюндрування країни, Самовидець додав од себе: «И хто можетъ враховати такъ не ошацованную шкоду в людехъ, що орды позабирали, а маетности козаки побрали! Бо в тотъ часъ не було милосердія межи народомъ людскимъ» (стор. 15). Цікаво, що Самовидець гостро висловлюється проти всякого козацького руйнування й плюндрування, хоч-би проти кого воно було скеровано — чи проти шляхти, чи проти поміщиків, чи проти ксьондзів, чи проти жидів. У нього самого немає національної ворожнечі і зненависти. Ба навіть, більше. Він

  1. Лѣт. Сам, стор. 198.
  2. ib. стор. 199.