Сторінка:Нарис української історіографії. Джерелознавство. Вип. 2. 1925.pdf/17

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

такий толерантний, що розуміє всеньку шкоду од примусу в справах совісти й віри. Він оповідає про те, що жиди, боячися смерти, вихрещувалися, але коли це зроблено було з примусу, то повтікавши до Польщі, вони там знову прийняла жидівську віру. Розказує він і про те, що русини переховували в себе поляків і тільки ці й залишилися живі (стор. 12–15). Йому неприємно, що всі тоді хтіли козаками поробитися, і він каже, що вони це робили, щоб мати змогу грабувати. Тут він помиляється, бо головні мотиви для окозачування були зовсім инші. Повстання Б. Хмельницького підтримало спочатку й селянство і міщанство. Про це й оповідає Самовидець, але не хоче, чи не може, зрозуміти причин цього суспільного руху, бо взагалі ставиться неприхильно до простого козацтва, а особливо до тих селян і міщан, що саме тоді вступали до нього. «Такъ усе, — каже він, що живо, поднялося въ козацтво, же заледво знайшоль в якомъ селѣ такого человѣка, жеби не мѣль албо самъ, албо синъ до войска ити; а ежели самъ нездужалъ, то слугу паробка посилалъ. А иніе килко ихъ было всѣ ишли з двора, милко одного зоставали, же трудно было о наймытахъ. А то усе дѣялося задля того, же прошлого року збогатилися шарпаниною добръ шляхецкихъ и жидовскихъ и иныхъ людей, бываючихъ на преложенствѣ, же наветъ где в городахь были и права Майдебурскіе — и присягліе бурмистрове, и райцы свои уряды покидали, и бороди голили, до того войска ишли, бо тие себѣ зневагу держали, которій бы з бородою неголеною у войску был. Такъ дияволъ учинилъ себѣ смѣхъ з людей статечнихъ!» (стор. 20). Особливо вороже ставиться автор до поспільства, яке геть пало до козацтва, одбившись од свого ремества або селянської праці, виступаючи тепер проти значних людей: «И на тотъ часъ туга великая людемъ всякого стану значнимъ била и наругання от посполитихъ людей, а найбилие от гултяйства, то есть от броварниковъ, вынниковъ, могилниковъ, будниковъ, наймитовъ, пастуховъ, же любо бы якій человѣкъ значній і не хотѣлъ привязоватися до того козацкого войска, тилко мусилъ задля позбитя мого насмѣвиска и нестерпимехъ бѣдъ в побояхъ, на пояхъ и кормахъ незвичайнихъ, и тіи мусили у войско приставати до того козацтва» (стор. 13). Тут уже зовсім яскраво виступають перед нами класові симпатії авторові — вони не на боці незаможного козацтва (гультяйства), поспільства; отже, висловлює Ор. Ів. Левицький думку, чи не був з нього шляхтич — з тих українських православних дворян, котрі на бік Богдана Хмельницького попереходили и тим свої права й привилеї уратували (стор. 38). Деяка частина православної шляхти справді залишилася після повстання Б. Хмельницького на Вкраїні, але, на мою думку, важкенько і навіть не можна довести шляхетське походження Самовидця. Як-раз навпаки, — ми маємо свідоцтво його самого, на яке не звернув був уваги Ор. І. Левицький, що він належав до козацтва. Адже оповідаючи він про Борисівську Комісію каже: «На которую и насъ козаковъ затягано (стор. 61); другого разу він оповідає про те, що разом із козаками брав участь і в січі (стор. 66). Краще буде сказати, що він належав не до шляхти, а до козаків, але не до звичайних, а до їх вищої верстви — козацької старшини, з якої виходили військові кан-