Сторінка:Нарис української історіографії. Джерелознавство. Вип. 2. 1925.pdf/18

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

целяристи, то-що. Отакий канцеляриста був і з Самовидця. Щоб підтримати свою думку, Ор. Ів. Левицький наводить силу уваг (стор. 55–64), та всі вони мають апріорний характер, як з цим і сам він погоджується. Розглянувши Ор. Ів. Левицький всі вказівки, що їх подав за себе Самовидець, каже: «хоч ми ніде не знайшли простого виразного свідоцтва на користь нашої думки про службове становище нашого автора на посаді військового канцеляриста, але гадаємо, що коли бракує простих указівок на це, має силу те, що літописні дані цілком з нашою думкою погоджуються». Не заперечує цьому й свідоцтво Самовидця про його участь у походах, адже частенько в них разом із військом виступали й канцеляристи. Підтримується ця думка й тим, що він близько стояв до кількох гетьманських урядів — Ів. Виговського, Сомка, Брюховецького, Многогрішного, Самойловича, дарма що в кожного з них була своя столиця — Переяслав, Гадяч, Батурин. Це найлегше зрозуміти, припустивши, що Самовидець посідав посаду при військовій канцелярії, яка бувала при всіх гетьманах. Посада в канцелярії давала людині цілковиту спромогу як-найкраще за геть-усі політичні події довідуватись. Жадна инакша посада не могла цього дати. Вона давала йому в руки офіційні документи, а також відомості про чужі землі. Приватна людина про події в чужих землях знати не могла. Тимчасом гетьманський уряд завсіди пильно стежив за тим, що діялося за кордоном, дізнаючись про це від чужовемних подорожників, купців і спеціяльних агентів. У Польщі гетьманський уряд мав особливих кореспондентів, що мусіли своєчасно сповіщати його, як про місцеві польські, так і про чужоземні події. Адже Польща вже тоді мала певні поштові зносини з Европою. В «Актахъ Южной и Западной России» і «Архивѣ Юго-Западной Россіи» надруковано чимало таких реляцій. Особливо цікава реляція року 1674. В ній оповідається про політичне становище у Франції, Ельзасі й Лотарингії, Австрії, Голандії, Швеції і самій Польщі. З фахівців військової канцелярії вийшли справді деякі літописці — Сам. Величко, Сам. Зорка, Пил. Орлик, Ст. Савицький.

Канцелярська посада допомогла виробити й утворити канцеляристові й літературну мову, що ставала йому потім у великій пригоді, як він складав літописа. Взагалі кажучи, думка про те, що Самовидець служив при військовій канцелярії, дуже можлива й не заперечує тому, що він сам оповідає за себе у своїм літопису. Ці вказівки його надто цікаві, бо вони показують, що він брав участь у багатьох подіях, що відбувались у різних місцях (навіть поза межами України) і в різні часи впродовж усієї другої половини XVII ст. від повстання Богдана Хмельницького геть аж до 1702 року, цебто 50 років. З'являється навіть певний сумнів, чи-ж можна розуміти виключно його самого в цих указівках, чи може в декотрих з них мається на увазі инших людей, що вони написали свої записки, а Самовидець тільки цілком позаносив їх до свого літопису, залишивши так і їхні указівки про себе. Ось у яких випадках виступає перед нами автор літопису. Завважимо, одначе, перш за все, що в перших двох оповіданнях про Конотіпське чудо (стор. 32–33) під 1652 роком і про облогу царем Олексієм Мих. Смоленська р. 1654 (стор. 37) ми не бачимо ясної вказівки авторової на те, що він був