Сторінка:Нарис української історіографії. Джерелознавство. Вип. 2. 1925.pdf/21

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Виникає у нас сумнів і що-до гадки про особисту участь Самовидцеву в другому кримському поході 1689 року, бо й тут усенькі подробиці він міг здобути од котрогось з учасників походу. Участь Самовидцеву у січі при Нарві не обстоює і сам Ор. Ів. Левицький, дарма що й її описав неначе учасник. Літопис закінчено 1702 роком і, здається, незабаром після цього Самовидець помер. Таким чином, ми не погоджуємося з Ор. Ів. Левицьким у тім, що Самовидець особисто брав участь у тих походах, що їх він яскраво описує: ми гадаємо, що він міг узяти опис їх од якихось наших учасників цих подій. Коли-б це прийняти, вийшло-б, що Самовидець увесь час мандрував, переходячи по Україні і навіть виходячи за її межі. Ми не погоджуємося з тим, що він був шляхетського походження, коли сам себе він зве козаком. І з нього справді мабуть був козак, хоч і заможненький нівроку. Думка, що він посідав посаду військового канцеляриста досить можлива, але вона не підтверджується фактичними вказівками. Про автора з його літопису можна ще додати такі певні відомості для його характеристики. У всякому разі він близько стояв до сучасного йому гетьманського уряду, починаючи з Брюховецького й кінчаючи Мазепою, особливо-ж до двору Самойловича, що за нього він оповідає справді, як сучасник, що добре знає його звичаї і приватне життя, його палац. Його посада у військовій канцелярії дала йому спромогу знати і про зовнішні зносини гетьманського уряду з Москвою, Польщею, Кримом, Туреччиною, тут він міг здобувати кронічки-щоденники про походи та й инші події од їхніх учасників. Тут він міг бачити й офіційні акти та грамоти. М. О. Максимович не має Самовидця за вченого, надто до Величка його порівнюючи, — він уважає його за розумну, хоч і не дуже книжну людину[1]. Але Ор. Ів. Левицький цілком слушно на це відповідає, що з Самовидця була людина все-ж освічена таки, дарма що не вчена, як Величко. Та це й зрозуміло, Величко-бо написав історію, а Самовидець — тільки літописа. А все-ж-таки, світогляд у нього широченький і що-до зовнішніх справ. У нього трапляється багато згадок про події в чужих землях: у Швеції, Ліфляндії, Курляндії, Австрії, Угорщині, Молдавії, Сербії, Туреччині, згадує він коротко й про Прусію, і про німців узагалі, Голандію, Угорщину. Він знав і тогочасну географію Европи, йому відомі були тодішні політичні стосунки цих земель і держав. Очевидна річ, що все це він мусів був здобувати з самих книжок. Він не цитує, як це робить Величко, відомих йому книжок-джерел, але він уживає, як це звичайно робили тодішні письменники, чужоземних латинопольських слів, свідчучи цим про свою освіту (контентоватися, респонсъ, президіумъ, юригелтъ, алѣансъ, аманатъ, декретъ, елекція, инквѣзиція, креденсь (столовое серебро, буфет), медіаторъ й инше). Він посилається також на книжку Сим. Полоцького «Жезлъ Правленія», стор. 132. Взагалі його мова не така складна и риторична, як у Величка, скидаючись трохи на народню українську. В усякому разі треба сказати, що в нього дуже багато щиро-українських слів і чимало давніх книжних українських речень. Отож з літопису Самовидцевого

  1. Собрание сочиненій, I. стор. 462.