Сторінка:Нарис української історіографії. Джерелознавство. Вип. 2. 1925.pdf/23

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

вати себе на військовій службі. На його погляд, винні були також і всі ті, що служили по військових канцеляріях, — адже-ж вони своєю діяльністю підтримували козацьку старшину та й сами увіходили були до її складу, являючи собою її нижчу верству. Правдиву думку висловлює Ор. Ів. Левицький, кажучи: «Автор своїми поглядами належав був до тієі партії (ми-б сказали стану людности), що хтіла з простого народу виділити реєстрових козаків та й утворити з них шляхту на польський зразок» (стор. 66). Цим можна пояснити неприхильність його до запорозців. Неприхилля отеє ми помічаємо вже в оповіданні його про Ніженську Чорну Раду. Тут він виразнісінько стоїть на боці старшини й її проводиря й наказного гетьмана Сомка, супротивника Брюховецькому, кандидатові від запорозців. Та до запорозців він ставивсь неприхильно, як до свавільників. Отож і не дивно, що він супроти Чорної Ради виступає, де яв-раз панувала всенька оця сваволя поміж запорозцями и простим козацтвом. Чорну Ніженську Раду 1663 року він звязує з представником Запоріжжя Брюховецьким: «Зараз по веснѣ заводится на новое лихо, чого за иних гетмановъ не бивало, то есть чорной ради. А то заразъ фортеліовъ заживаетъ Бруховецкій и докучаетъ его царскому величеству, о той радѣ просячи, жеби кого зволилъ его царское величество на тую раду послати» (стор. 72–73). Симпатії до старшини, що пнулася й собі шляхетства на польський зразок здобувати, пояснюють нам і симпатії Самовидцеві до особи польського короля, як представника найвищої влади. Оповідаючи про велике посольство до Богдана Хм. року 1649 від польського короля і про те, що воно, посольство отеє, привезло привилей на вольності з клейнодами, щоб скінчити війну. Самовидець пише, що Хмельницький пообіцяв погодитися з королем, скоро тільки козаки залишаться при своїх стародавніх вольностях, але заразісінько-ж-таки вислав своїх послів до кримського хана, закликаючи на поміч собі у нашу землю самого хана з усіма ордами. Хан справді прийшов на Україну «на спустошення христіянства». Очевидячки, автор стояв проти спілки з татарами, що завсіди Україну плюндрували, і обстоював згоду з Польщею, коли вона згоджувалася дати права реєстровим козакам. Він хотів-би, щоб Хмельницький ставився до польського короля з пошаною, як до свого монарха й пана. І він висловлює йому докір за те, що він не увійшов тоді з ним у згоду через свою пиху і заятріння, що розвинули в нього угорські посли, а також московські, молдавські й волоські. Посли ції приносили великі подарунки, «що до болшого заятрення и пихи гетмана Хмелницкого побужали» (стор. 18). Тут літописець обвинувачує більш послів, а ніж самого Богдана Хмельницького. Про те, що Богдан Хмельницький не захтів полонити польського короля і віддати його в полон татарам, Самовидець оповідає об'єктивно, не складаючи особливої йому похвали, як каже про це Ор. Ів. Левицький[1]. I не дивниця, він-бо раз-у-раз висловлюється проти спілки з

  1. «Особенно онъ хвалитъ Хмельницкаго за то, что въ битвѣ надъ Збаражемъ онъ не допустилъ, чтобы Король достался въ полонъ басурманамъ» (пред. стор. 68). А Само-