ще ясніше, як саме збирав він відомості; наведено його власні слова що-до цього: «…собирая ово отъ діаріуша нашихъ воиновъ, въ обозѣ писанного и отъ духовнихъ и мерскихъ лѣтописцовъ, елика въ нихъ возмогохъ обрѣсти достовѣрнѣе написанного, ово отъ повѣствованія самобытнихъ тамо свѣдителей, еще въ живихъ обрѣтающихся, ихъ же повѣсть вѣроятно лѣтописцовь утверждаетъ» (стор. II). Виходить, що Граб'янка бажав був дати правдиву історію або літописа свого народу, сам був правдолюбець і залежав у здійсненні свого бажання тільки од своїх джерел, отож він міг-би сказати так само як Величко — коли помилялися вони, то помилявся й він разом з ними. Звертаємося тепер до змісту літопису. Граб'янчин літопис захоплює історію України від найдавніших часів геть аж до виборів на гетьмана Скоропадського року 1709. Але за головний його сюжет є, як це видко з його змісту і заголовку, нам відомого, Хмельниччина, їй присвячено аж 123 сторінки, тимчасом як усенький літопис має 257, отож мало не половину його. На цю добу автор звернув особливу увагу і викладає її значно докладніш, ніж инші події. Початкові історії України, до Богдана Хмельницького, присвячує він 31 сторінку, після Хмельницького оповідання його має що-раз менше подробиць, в міру того, як автор наближається до кінця XVI ст., а наприкінці літопис його це вже власне сухенький реєстр подій, без жаднісіньких подробиць.
Літопис починається з короткого огляду подій до Богдана Хмельницького, від найдавніших часів починаючи. Попереду вміщено коротеньку передмову до читача. У передмові цій автор пояснює, що він почне своє оповідання з питання, звідки походять козаки і їхнє назвисько. Отож перший розділ оцьому питанню й присвячено; окрім того, літописець оповідає в цьому розділі й про найдавніші акції козацькі. Козацький народ України Граб'янка виводить од Скито-алан-козарів, широченько оповідаючи про хазарських каганів і довівши своє оповідання аж до перших Київських князів і до звоювання Руси татарами. Тоді пам'ять про печенігів та половців, каже він, зникла, а малоросійські козаки, трохи змінивши своє первісне назвисько — хазар, почали зватися козаками. Далі Граб'янка наводить різні вигадки про назвисько козаків — Коховського (од коз), Стрийковського (од провідця Козака) Гваньїні (од їх волі). Є ще, каже Граб'янка, гірські козаки, вони теж хазарського походження. Та він хоче оповідати про козаків малоросійських. Нема чого казати, що не тільки гіпотеза Коховського, але й самого Граб'янки, це простісінька вигадка. Далі йде оповідання про те, «како Малая Россія подпаде лядскому игу», або про те, як «Россійскій скипетръ (Володимира св.)… отъ царствія во княженіе, а отъ княженія въ воеводство премѣнися» (стор. 18). Далі йде оповідання про запорозьких козаків, про їх січі, зброю, звичаї, військовий устрій. Оповідання це досить цікаве й ми наведемо цей уривок у додатку до розвідки про Граб'янчин літопис. Далі він оповідає про перших козацьких провідців, яких він зве гетьманами, про церковну унію, про Сагайдачного, про війну на Цецорі, де брав участь і Богдан Хмельницький, про козацькі повстання Трясила, Павлюка й Остряниці, про те, як Кодак збудовано. Оповідання про Хмель-
