«Которіе пришли, Хмелницкого аби поймали,
Лечъ сами въ неволю бѣсурманскую впали.
Поехали бучно до Криму ридвани,
Зъ совѣтниками обои Полскіе Гетмани,
А вози скарбніе Козакомъ остали,
Абы худобу свою полатали.
Хотѣли Ляхи зъ Козаковъ славу мати,
Ажъ Богъ далъ тому, хто ся вмѣетъ смиряти;
Той вознесъ нинѣ смиреннихъ Руснаковъ,
А гордихъ зъ престола низложи Поляковъ,
Богатихъ тщихъ отпусти до Криму,
Хотѣвшихъ Русси наклонить до Риму» (стор. 47–48).
Це не народня, не козацька дума — змістом і своєю книжною мовою вона швидче нагадує віршу, яких багато наведено в Величка . Вона нагадує тую «похвалу вѣршами Хмелницкому отъ народа малороссійскаго», що її подає Граб'янка і що малася бути підписана під гетьмановими портретами:
«Богданъ Хмелницкій се изображенній,
Воинъ въ Россіи славній, непобѣжденній.
Чрезъ его Украина на ноги повстала,
Ибо подъ игомъ Лядскимъ мало нескончала».
Є ще одна вірша на Корсунську січу, що її вміщено в одному із списків літопису:
«Зри убо коль есть храбра и непобѣжденна
Козацка въ войнѣ сила тверда, мужественна,
Яже всю гордость Полску до конца смирила
И всю ихъ подъ нози смиренно слонила;
Егда подъ Корсунемъ сихъ смѣрти предаваху,
Гетмановъ и войско храбро прогоняху,
Гдѣ воинство хлопами запомнили звати
И принужденны земли во користь отдати,
Помножь, Боже, на вѣки Козацкую славу,
И покори подъ нози враговъ нашихъ главу!
Да будетъ всегда плодна Козацкая мати,
И дѣти се въ силѣ всегда процвѣтати» (стор. XXVIII).
Це знов-таки не народна дума про Богдана Хмельницького; український народ склав чимало дум про Богдана Хмельницького — вони нам добре відомі і в жадному разі не можна ставити поруч них цей недоладній, ніби народній вірш, що його утворив якийсь бідолашний, недотепний піїта. Для нас він цікавий хіба тільки тим, що виявляє, як ставився до Хмельницького сам Граб'янка, це неначе сторінка з Граб'янчиного літопису, написана віршами. Ставиться він до польських панів-поміщиків і жидів-посесорів вороже, але до короля Володислава досить прихильно; він зве його добрим паном і мудрим королем, бо за нього ляхи мали вольності і достатки, але Бог захтів смирити їхні гордощі через Хмельницького і одняв у них розум, мудрість і силу — розум гетьманів Калиновського і Потоцького, мудрість короля Володислава, що помер, і силу, що на Жовтих Водах і під Корсунем побито[1]. Характеризуючи Граб'янка несталість, нестатечність ляхів, каже:
- ↑ Лѣт. Гр., стор. 57.
