Сторінка:Нарис української історіографії. Джерелознавство. Вип. 2. 1925.pdf/48

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Сего человека самъ Богъ роди на показаніе свѣту… ви же неразсудніи — и сего не жалѣете предавати смерти!» Но ни тако что успѣ, ибо Бруховецкій, злобствуя на ихъ по-премногу, конечній извѣтъ даде вишереченнихъ мужей умертвити»[1]. Граб'янка дуже шанує, окрім Сомка, ще й паволоцького полковника Поповича, кажучи: «Поистиннѣ аще би сіе два союзніе мужи: Поповичъ, глаголю, и Сомко далѣе пожили, то могли би старого Хмелницкого дѣлемъ слѣдствовати, понеже всегда мужественно въ обученіяхъ воинскихъ упраздняючися, не единою Ляховъ, Украинского господства желающихъ, Татаровъ же, подъ видомъ братерства въ плѣнъ людѣй влачащихъ, тако поражаху, яко отнюдъ имъ исправитися не было возможно»[2]. Тут яскраво виступає перед нами історична Граб'янчина ідеологія: він цінує тих з українських діячів, котрі провадили вперту боротьбу з ляхами і татарами, бо останні тільки вдавали з себе приятелів, а в дійсності грабували й плюндрували Україну, тимчасом Московська держава її захищала і від поляків, і від татар. Але Граб'янка і Москву гудить, скоро вона запроваджує у своїй внутрішній політиці щось для України шкодливе. З цього боку цікаво, як дивиться він на те, що на Вкраїні понастановлювано московських воєвод. Цьому Граб'янка аж цілісінький розділ свого літопису присвячує, під заголовком «О приходѣ Воеводъ во всѣ города Малороссійскіе». У розділі цьому він оповідає про те, що воєвод цих привіз з собою на Вкраїну сам Брюховецький, бажаючи таким чином догодити Москві. Далі він каже, що на цих воєвод цілувальники їхні збирали на торгах і ярмарках мито з козаків і мужиків («такъ прилѣжно того смотра и истязуя з крипкимъ зѣло утѣсненіемї, что ни едина копѣйка мимо ихъ руки нѣгде не пройшла»), причому додає, що наклали данини й на всіх землеробів, зробивши для цього перепис усієї людности. Як висновок з усього, Граб'янка каже: «Тогожъ году въ есенѣ повстали бунти на насланніе Воеводи, за великие ихъ здирства и напасти и переписѣ». И узагалі Граб'янка не криється, коли Москва що не гаразд учинила, отож, приміром, оповідає про заслання українців до Сибіру — генер. писаря при Брюховецькому, коли той був на Москві, стародубського полковника Рославця, сина Самойловичевого Якова. А втім, треба додати, що всіх цих людей московський уряд позасилав до Сибіру за намовами гетьмановими. Один-однісінький раз Граб'янка зве московську владу «игомъ Московского Самодержавствія», або краще сказати, вкладає ці слова до вуст Богданові Хмельницькому в його відповіді ханові (стор. 143). Акад. В. С. Іконніков каже, що у Граб'янки ще немає систематичної ворожнечі до Москви. Ми повинні сказати, що у нього взагалі нема ворожнечі до Москви, а він тільки отверто оповідає про те, що визнавав за шкідливе для України. Це, наприклад, треба сказати про ті сторінки його літопису, що в них він оповідає про утиски воєвод на Вкраїні (їх я наводжу у додаткові до цього розділу). Розповівши далі про забивство Брюховецького, Грабянка додає, що це покарав його Бог за безневинну кров Сомкову й пол-

  1. Лѣт. Гряб. К. 1851, стор. 182.
  2. Ibid. стор. 183–184.