ковників значного товариства. Дорошенка Граб'янка зве безбожником за те, що він злигавсь із турками і татарами й передав їм Кам'янець[1]. Гетьманування його, — каже він далі, — тим скінчилося, що Україну було сплюндровано. До Самойловича Граб'янка ставиться прихильно через те, що він вірно служив цареві московському, утихомирив козацьку сваволю і почав повертати до царської служби й задніпрянських свавільців. Тут з Граб'янки більший легітиміст що-до Росії, ніж з Самовидця. Про Мазепу Граб'янка каже, що дітей Самойловичевих Мазепа згубив своїм «злохитрнымъ дѣйствомъ». Про Палія Граб'янка подає окреме оповідання, де виявляє до нього не аби-яку прихильність — він жив на Задніпрянщині: «…акиби Гетманъ, но не былъ Гетманомъ, — токмо Полковникомъ паче всѣхъ Полковниковь первѣйшій и въ бранехъ мужественнѣйшій»[2]. Про Мазепу наприкінці літопису коротко сказано: «Мазепа змѣнивъ»[3].
Що-до значіння Граб'янчиного літопису, то редактор видання Самчевський про нього писав так: «Граб'янчин літопис, що оце видається, менш докладний як літопис Величчин, і докладніший за літопис Самовидців, він одночасний їм обом і може займати між ними середину й правити за додаток до них обох що-до доби Богдана Хмельницького. Окрім того, оповідаючи згідно з иншими літописами про загальний хід подій, він одрізняється від них не тільки багатьма цікавими подробицями, що тільки йому властиві, але подає й такі відомості, що їх нема ані в Самовидця, ані в Величка. Ці відомості почасти увійшли до складу деяких пізніших літописів, почасти досі зовсім були невідомі». До перших належать наприклад: лист Богдана Хмельницького до короля Володислава IV од 2-го липня 1648 року, лист Богдана до царя Олексія Мих. 1654 р. та инші. До останніх — супліка 1632 року од народа українського до Речи Посполітої про утиски, оповідання про зустріч Хмельницького з польським королем, розмова Богдана Хмельницького з кримським ханом року 1655, реєстр козаків по полках, що його надіслав був Богдан Хмельницький цареві Олексієві Михайловичеві року 1650. Особливо цінна, каже Самчевський, тая частина Граб'янчиного літопису, котра захоплює 1649, 1650 і 1651 роки, бо оповідання про ці роки загублено у Величчиному літопису. Граб'янка тут може замінити Величка, бо вони користувалися мабуть чи не з однакових джерел, і тут Грабянчине оповідання має більше подробиць, ніж які инші літописи. Особливо цінні оповідання про січі Пилявецьку, Збаразьку і Зборівську. Від часів гетьманування Брюховецького аж до кінця XVII ст. Граб'янчин літопис аж надто на Самовидців літопис скидається, але, каже Самчевський, важко вирішити, чи Граб'янка користувавсь із літопису Самовидцевого, чи навпаки. М. О. Максимович про залежність Граб'янчиного літопису од Самовидцевого значно виразніш каже: «немає сумніву, що Самовидців літопис був за одне з джерел для Граб'янка, що його літопис про останні роки XVII ст. з нього перейнято, у нього запозичено». Треба, одначе, додати, що в цю добу Граб'янчин літопис взагалі коротший від Самовидцевого. Але у нього трапляються часом такі
