змістом і викладаються не по роках, а по розділах. За джерело для автора були короткі літописи, замітки инших письменників і перекази. Замітки коротенькі, отож і ввесь літопис сухий, немов діловий, але взагалі докладний. Часом автор наводить найцікавіші акти, про инші-ж тільки згадує. У нього уміщено деякі епізоди, що за них немає звісток по инших літописах.
Акад. В. С. Іконніков присвятив Граб'янчиному літописові дев'ять сторінок[1] у своїй історіографії і дає повний нарис усіх питань, що торкалися цього пам'ятника в сучасній літературі, причому подає силу бібліографічних указівок; з них і я скористувавсь був для свого нарису. Він визнає Граб'янку за автора, що добре знався на місцевих літописах і чужоземних творах, отож цілком здатний був виконати взяту на себе працю. Граб'янка не дозволяє собі ухилятися значно од своїх джерел. А коли вони суперечили одне одному, зводив їх до купи або вибирав котресь одне. Инколи бачимо в нього й критичне почуття. Пояснюючи Граб'янка джерела, ніколи навмисне не перекручує, не нівечить їх. Окрім того, нерідко у нього джерела виділяються із звісток його або підтримують їх.
Граб'янчин літопис написано тодішньою літературною слов'яно-руською мовою з дуже яскраво виявленим українізмом. Він так слов'янські вислови полюбляє, що навіть звичайнісіньким побутовим словам надає слов'янської форми і голоса, бо вони відповідали його високому настроєві і серйозному поглядові на історичних діячів і події. Так, наприклад, він пише есень замість осень, нань замість на него; замість українських злучників бере давньослов'янські: абіе, аки, аще, обаче, убо; вживає причасників, навіть коротких, самостійного третього відмінку. Але проте він уживає й народньої української мови, як у голосі, також і в формах, бачимо ми в нього и замість о: пид горою, одійти; и замість ѣ: висикли, плиниша, за крипкимъ, укрипился; ще частіше вживає він українське ѣ як і: собѣрати, тогдѣ, Сомковѣ, запорожцѣ, землѣ, мельницѣ, українське у замість ы: добувати, добувши, забувши, здобувшися; трапляються нерідко подвійні приголосні: Запорожжа, сповѣданне, м'які свистящі: столиць, танцями; зустрічаємо українські дієслівні форми: запобѣгти, вымогти, плисти, предлежатиметь, змѣнивъ, памятаючи, хотячи і т. п.[2].
