Сторінка:Нарис української історіографії. Джерелознавство. Вип. 2. 1925.pdf/64

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

проходив і де бачив велику руїну. Отже, тут не сама лірика, але це є справжня картина, що її намалював автор-самовидець. І коли ця руїна, що він бачив на Вкраїні, так глибоко запала йому в душу, не дивно, що в нього з'явилася потреба й самому довідатися, описати й передати потім сучасникам і нащадкам про те, що утворило цю руїну, хто був винний у цьому і яв дійшла Україна до такого сумного становища. І ось у передмові до другого тому свого літопису Величко знову вертається до цього пекучого питання. Цей том починається 1660 роком, роком, коли почалася й руїна. І ось Величко знову вдасться до свого читача и каже: «…умножищася тогда абіе въ Украинѣ, а найпервѣй въ значнихъ, потомъ и въ посполитихъ Козакахъ гнѣвы, несогласія, властолюбія, раздвоенія, измѣненія, рвенія, зависти, вражди, междоусобія съ кровопролитіемъ, и иная тимъ подобная злоключенія и непотребства; между же тѣмъ, на крайную тоя-жъ Малія Росіи руину, обезсиление и истощаніе, многія зо всѣхъ сторонъ нашествія неприятелская. Начинающу же ми теперь о томъ писати зъ краткихъ Козацкихъ лѣтописнихъ записокъ (елико возмогохъ ихъ достати), воспомянухъ, яко по успокоеннихъ онихъ заверухахъ Полскихъ, издана бысть язикомъ Полскимь, художествомъ-же печатнимъ невеликая книжица, сіе названіе имущая — Nędza z biadą z Polski ydą: а куди идуть, невиразилъ того имено авторъ моя книжици». Далі він каже, що одії дві сестрі «Нендза и Бѣда, присовокупивши себѣ подобнихъ свойственницъ, привендровали и загостили» на Вкраїну з Польщі. Наслідки з того для України надто прикрі були. Вони-бо… «губителними лѣкворами своими напоили народъ нашъ Козако-рускій…, мало що о прошлихъ, настоящихъ и пришлихъ рѣчахъ и поведеніяхъ разсуждати хотящій: толко до внутрной между собою незгоди, а наипаче за древніи волности свои,… завше… до брани и кровопролитія склонній. Отъ которого напоенія, паче-же отъ умножившагося въ немъ Богопрогнѣвателного беззаконія, изсякла въ немъ (по глаголу Господню) люби многихъ, и отъ тоя прозябоша и умножишася въ немъ вся вищспомненная губительная дѣйства, раздвоенія, несогласія и инная злоключения и непотребства…» В цьому Величко найбільш проводирів народніх обвинувачує, що «…рѣчъ посполитую Украино-Малоросійскую въ крайную привели гибель и разореніе». Особливо сумує він, згадуючи про тяжке становище Церкви. Він навіть у риторичному стилі порівнює Правобережну Україну з гріховним Вавилоном. Тут як-найбільше виявилася релігійна ідеологія Величчина. Та взагалі вона для нього не домінантна, бо переважають у нього мотиви політично-національні і моральні. Та й тут, як ми бачимо, оповідання про руїну Правобережної України — ось осередок, ба навіть мета усієї величчиної праці. Він хтів був дізнатися, що́ саме спричинилося до занепаду Правобережної України, що він сам бачив наприкінці Руїни, як її наслідок. Це й примусило його скласти свого літописа. Руїні присвячено усенький 2-й і 3-й томи його літопису.

Оскільки Величко був підготований до своєї праці? Про це він сам оповідає в уривку з своєї автобіографії, що його ми вже були навели