раніше. Оповідає він про це я у своїй передмові. Виявляється, що його службова посада — не останнього канцеляриста Військової Канцелярії — давала йому цілковиту спромогу скласти його літописа. А втім, літописа його в цьому відношенні на дві частині поділити випадає: першу частину до р. 1690 він повинен був складати на підставі джерел, хіба тільки дещо міг додати з своїх дитячих споминів за кінець 70 і 80 рр. XVII ст. Другу частину — з 1690 й до 1700 року, а випадково і далі геть аж до 1720 року він складав уже, як сучасник, ба навіть самовидець деяких подій. У великій пригоді стали для нього також документи, що переховувались у Генеральній Військовій Канцелярії та в инших установах, ще й у приватних осіб, котрі ними дуже цікавилися. Про це він сам не каже, але це ясно видко з його літопису, що в ньому документів таких сила-силенна. Про свою-ж посаду у Військовій Канцелярії він говорить сам, підписавшися наприкінці передмови до «чителника» «канцеляристою» цієї канцелярії. У канцелярії цій він мав височеньке супроти инших писарів становище, що в їхніх руках було всеньке діловодство канцелярії. А в руках Величчиних була навіть найголовніша частина цього діловодства — секретне листування. Далі, і з передмови, і з тексту самого літопису ми бачимо, що з Величка була дуже освічена людина. Цим він був багато вищий од Самовидця. З передмови ми бачимо, що він скористувавсь для першого тому свого літопису з історичного віршованого оповідання Твардовського «Woyna Domowa», переклавши його на ту русько-українську мову, якою написано його літописа. За друге джерело для першого тому його літопису, що його він мусів писати тільки на підставі джерел, був Самійло Пуфендорф — в його російському перекладі. Далі він вніс до першого тому свого літопису переклад Континуації польського Діяріуша Окольського, надрукованого в Кракові року 1639. В діяріуші цім описано повстання Остряниці і війну його з татарами. Усе це, окрім Діяріуша Окольського, якого зовсім не видано, надруковано в 4-му томі видання Величчиного літопису.
Питання про джерела для Величчиного літопису це головне питання що-до цього літопису. Отож, коли хтось напише (а це дуже бажано і це чергова тема нашої історіографії) спеціяльну розвідку про цей літопис, він повинен буде звернути особливу увагу на це питання. Що-до першого тому літопису, — його Величко писав виключно тільки на підставі джерел, дак там за головне джерело, як про це оповідає й сам Величко, були Твардовський і Самійло Зорка. Величко навіть каже: «…чого въ Твардовскомъ не ставало, тое зъ Зорки… доложилемъ, а чого въ Зорки не обрѣлося, тое зъ Твардовского дополнилемъ». Отже, діяріуш Зорчин був йому за головне джерело. Удававсь він і до инших козацьких літописів, що їхніх іменнів не називає, мабуть самі коротенькі і сухі реєстрики вони понаписували. Про Зорку-ж Величко говорить, опріч передмови, ще й у тексті літопису. Оповідаючи він про Богдана Хмельницького, як той прибув до Запорозької Січи, подає таку-о звістку: «Въ тое время кгди прибылъ Хмелницкій зъ Чигрина до Сѣчи, было на Кошу два писарѣ барзо добрихъ, и въ рѣчахъ писарскихъ язикомъ Славенскимъ и Полскимъ добре цвѣчонихъ: еденъ ста-
