офіційний документ для старшинського побуту вінця XVI і початку XVII в. взагалі, а для життєпису Сем. Палія зокрема. Тут перелічується всеньке рухоме майно Палія — і чарки, і ліхтарі, і келіхи, і ложки, і дзиґарі, і пояси (угорські, турецькі) і шаблі, і пістолі, і пірначі, і луки, і кульбаки, і жіночі сплендорі (намиста, сережки, персні), чоловіча й жіноча одежа — рушники, кошулі, плахти, ковдри, кунтуші, жупани, хутра, килими, образи. Далі йдуть гроші; знайшлися гроші, які в чотирьох глечиках було закопано в землю. Бажано, щоб про цей документ було написано особливу розвідку — такий він поважний.
Оповідання про війну Остряниці з ляхами було в тексті 1-го тому, але без початку, що його для 4-го тому взято з иншого списка Величкового літопису. Списка отого М. О. Судієнко знайшов був у нащадків відомого Гр. Он. Полетики. Тут ми знаходимо універсал Остряниці року 1638 до українського народу про утиски від поляків, далі йдуть коротенькі відомості про саму війну і поясніння самого Величка до перекладу щоденника Окольського. Такий самий універсал Комісія знайшла в збірнику Лукомського. Раніше цього універсала надрукував був П. О. Куліш у 2-му томі його «Записокъ о Южной Руси». Там на підставі і з приводу його було надруковано два коментарі до нього — П. О. Куліша і М. Грабовського — «О причинахъ взаимнаго ожесточенія поляковъ и малороссіянъ въ XVII в.».
Далі маємо переклади двох польських записок — Матвія Титлевського й Окольського. Записки Титлевського описують два походи турків проти поляків 1620 і 1621 року. До щоденника Окольського Величко додав свого власного, ще й дуже цікавого коментаря, де він каже: «Увидѣвши и вычитавши, чительнику ласкавый! тотъ Окольского Діаріушъ, зъ печатного польского, на славянскій языкъ переведеный, увидѣлемъ въ немъ много непотребныхъ панагиричныхъ речей, и несправний переводъ неискусного переводчика; для чого намирилемъ былъ и переводъ тотъ лучше исправити и панагиричние викинути речи; лечъ розсмотрѣвшися, абимъ тимъ не укривдилъ чительника, ничого не дерзнулемъ въ ономъ перемѣнити, развѣ мало що на мѣсцахъ приличнихъ приложилемъ зъ лѣтописца козацкого… Жалоснимъ серцемъ и тое тутъ докладаю, же Поляки, всему злу и кровопролитію людскому будучи початкомъ и виною (яко прежнихъ лѣтъ, такъ и сего года 1638 онижъ, черезъ вирутного и шаленого товарища своего Геродовского, подвигнули на гнѣвъ противъ себе и войну войско запорозское, що ясно показуется на задѣ зъ универсалу остранинового) на козаковъ бѣднихъ и простосердечнихъ вини складаютъ и нестатечними ихъ, а ребеллизантами називаютъ. Не хотятъ въ себѣ досмотрити того, что заздростію сатанинскою, сами обузданіе суще, многимъ градамъ и провинціямъ, около себе будучимъ: цесарскимъ, поморскимъ и инимъ, нанесли войною своею многіе бѣдства и разоренія. Но и тимъ зивистнихъ сердечъ своихъ не уконтентовавши, наложилися били вольний зъ древнихъ вѣковъ народъ православний и шляхетний, козакороссійской, по обоихъ сторонахъ реки Днепра жительствующій, въ подданское себѣ ярмо вложити и, вѣчного подданства
