лів — Самійла Твардовського, Самійла Зорки й Самійла Пуфендорфа з чого іронізує Г. Карпов. Той дак навіть виводить з цього, що й самий літопис непевний, хоча, звичайно, такого висновка й не можна було зробити з того факту. З Величка надто вже балаклива людина була, — отож пише про все він широченько, просторікувато. — Це велика його хиба, що шкодить усенькій його праці. Не маючи він, де взяти подробиць для тих картин, що їх він завсіди був охочий малювати. Величко раз-у-раз плутавсь, таки частенько допускавсь помилок. Мабуть, чи не через те отих коротеньких реєстриків він не полюбляє, що невеличкі вони були і не давали йому матеріалів для його картин. Його оповідання й описи куди просторіші, ніж Самовидцеві або Граб'янчині. Окрім того, вони й дуже розтягнені, кучеряві мовою, але неяскраві, взагалі риторичні, написані високим штилем, пихаті — і тому часто в подробицях непевні[1], неістотні, несправні. М. О. Максимович, наприклад, довів, що Величкове оповідання про смертний час Чаплінського непевне. Акад. В. С. Іконніков[2] закидає Величкові, що той, Чигиринську облогу описуючи, з Гизелевого Синопсису користується. Але треба сказати, що Величко бере тут з Гизеля не про Чигиринську війну, а про те, що той міг гаразд знати, цеб-то, що в Київі 27 серпня Інокентій Гизель архімандрит Лаври вкупі з духівництвом правили молебня перед чудотворною іконою Київо-Печерської Лаври. Порівн. також стор. 476, де він бере з Гизеля певну звістку про заснування в Київі фортеці на Печерському (II, стор. 433). За джерело-ж для Чигиринської війни він узяв поему Бучинського. «Я, — каже він, — сіе дѣяніе описуючій, не могучи совершеннои имѣти вѣдомосты зъ записокъ реестровнихъ Козацкихъ о той первой войнѣ Чигринской, мусѣлемъ оную вичерпати зъ рифмомъ панигиричнихъ преречоного Александра Бучинского, которій такъ пишетъ»… (далі йде переклад з Бучинського) (II, стор. 428). Виходить, що Величко дещо взяв і з козацьких реєстрів, а чого не вистачило в них, те він вичерпав з поеми Бучинського. Тут він зробив знов-таки за своїм правилом, про яке ми були казали раніше: чого в одному джерелі не знайшов, те з иншого доповнив. В оповідання про сатири Величко вмістив деякі промови з 4-ої пісні Торквато Тассо. Та про це він і сам каже читачеві. Це не вадить його історичному оповіданню[3]. Цікаво встановити, як ставився С. Величко до історичних діячів і подій як своїх, так і чужих. Коли порівняємо його з Самовидцем, то побачимо, що він ясніше й яскравіше виявляє свої погляди, аніж занадто обережний і об'єктивний Самовидець. Генеральному писареві Вас. Леон. Кочубеєві він складає, наприклад, цілий панегірик за те, що той тринацять років на генеральному писарстві служив Богові, цареві російському, батьківщині своїй Малоросійській і Військові Запорозькому, де навіть попсував своє здоров'я, надто очі. Промову, що той виголосив був, генерального писарства зрікаючись, він зве «красною и розума полною»; про самого Кочубея каже, що з нього був
