досить яскраво і навіть не без гумору (про шкапу). Цікава теж його вказівка на оповідання старих людей про цю шкапу.
Юрка Хмельниченка Величко характеризує негативно за його пиху, викликану князівським титулом, за великі здирства з української людности, за його немилосердну жорстокість, за вбивства невинних — за єдине супротивне слово звелів він розстріляти Браславського полковника Коваленка. Але й сам він загинув лихою смертю — його було забито за те, що звелів зняти шкуру з однієї жидівки (II, стор. 546–517).
До Брюховецького ставиться Величко теж негативно. Він гостро виступас проти Брюховецького за те, що той зрадив московського царя[1], але він разом з усіх тодішнім українських суспільством був і проти присилки московських воєвод на Україну і зве їх не без сарказму, «нелюдскими инспекторами» над самим Брюховецьким. Мабуть, він згадував собі, що цих інспекторів закликав та згодився на їх приїзд на свою голову сам Брюховецький, що сам-же потім видав таємне розпорядження повигонити їх з українських міст. Совісливому Величкові не до серця була така двоєдушна політика Брю-
- ↑ Ось що каже про цей вчинок Брюховецького Величко:
«Року отъ сотворения всея твари 7176, а отъ Рождества Господня 1668. Омраченій умомъ Гетманъ Бруховецкій, пять лѣтъ тилко и три мѣсяцѣ на гетманствѣ при вѣрности Государу своему преживши, неполезное тежъ себѣ и всему народу Малоросійскому пріятіе воеводъ зъ войсками Великоросійскими въ Украину разсмотрѣвши, и всенародное за тое на себе скритое и явное роптаніе увѣдавши, началъ промишляти о изгнаніи зъ Малія Росіи воеводъ помененнихъ зъ ихъ войсками. Того ради, егда бысть звичайній праздничній полковниковъ и иной сегобочной старшини, о Крещеніи Господнемъ, въ Гадячое до Гетмана Бруховецкого зъиздъ, тогда онъ Бруховецкій тайно зъ ними, полковниками, совѣтовалъ о випраженю зъ Малія Росія воеводъ и недешкретнихъ зъ ними ратнихъ консистентовъ ихъ.
Якая Бруховецкого рада любо въ тайнѣ дѣлана, еднакъ нѣсть тайно еже не откріется; ибо по розъиздѣ полковниковъ зъ Гадяча во свояси, заразъ между народомъ поголоска такая грухнула, же мѣютъ воеводи выгнани быти зъ Малія Росіи; що любо и самимъ воеводамъ прійшло до вѣдомости, однакъ они того не варовалися, надежни будучи на крѣпость замковъ, въ нихъ же живяху, и на силу ратнихъ людей своихъ. Въ тимъ времена, феврарія первого, въ субботу сирную, когда прибылъ въ Лохвицу Соха полковникъ Запорожскій зъ полкомъ Запорожцовъ, тогда явную до измѣни Великому Государу готовость началъ выявляты. — Потомъ февраля осмого, въ первую субботу святого великого поста, и самъ Гетманъ Бруховецкій въ Гадячомъ, исполняючи скуткомъ свое намѣреніе, и не хотячи болшъ подъ дисциплиною нелюдскихъ зоставати инспекторовъ своихъ, випровадилъ ихъ зъ Гадячого, зъ великою нуждою и насиліемъ. Що заслишавши, в во всѣхъ полкахъ сегобочнихъ тое-жъ подлугъ учиненно изъ Гетманомъ Бруховецкимъ намови заразъ сотворено: воеводъ со всѣхъ городовъ полковихъ и замковъ ихъ пречъ въ Великую Росію вислано, зо всего оголотивши; а где спротивлалися и вооружалися, тамъ вибито и нуждею вигнано. Въ Переясловлѣ зась, в Чернѣговѣ и Нѣжинѣ, воеводи зъ людми ратними въ замкахъ крѣпкихъ зашпунтовавшися, недалися добуты, а Кіевъ и не зачепанъ. Зъ Полтави зась, города Украинского Малоросійского, за порадою и совѣтомъ людей умнихъ, випроважено воеводу зъ людми ратними до Рублювки и Калантаева безъ жадного кровопролитія, въ цѣлости, вещи тилко ихъ себѣ отъ нихъ поотбѣравши».
