згадує зовсім про Величка. — Далі, року 1851 спеціяльну рецензію на Величків літопис надрукував Клеванов. У рецензії тій він порівнює його до «Исторіи Русовъ». Величенька рецензія Клеванова (на 23 стор.) це швидче не критичний розгляд літопису Величкового, але самісінький огляд його змісту. З текста літопису Клеванов наводить чимало дуже цікавих уривків і тільки мимохідь висловлює свої власні погляди на цей літопис. Величко, — каже Клеванов, — не мудрує, як автор «Исторіи Русовъ», а збирає з козацьких літописів факти, та бере їх обережненько-таки. Величко любить Україну, але не мовчить і про хиби козаків. З великим болем оповідає він про руйнацію Правобічної України, про її розор. II-й том Величків поділено на 27 розділів, і кожен з них охоплює один котрийсь рів. Він яскраво описує, як Юрко Хмельницький зруйнував Правобережну Україну, отож зве його за це «безумним». Він наводить з Величка уривок про козаків Тетериних і каже, що кожен з них за срібло й золото ладен був виколоти собі очі й забити батька свого нещасливого. Клеванов ставить Величка вище над инші українські літописи і каже, що він на назвисько історика заслуговує. Ще більшу вагу надають літописові прикладені до нього документи. Навівши Клеванов з Величка уривки про те, як ставиться Петро до України, причому, літопис отую політику Петрову гудить, виступає проти Величчиного «місцевого» патріотизму в оборону Петрової централізації. Що-правда, він додає, що Величків патріотизм не такий неприйнятний як автора «Исторіи Русовъ»; Величко неначе погоджується з тим, щоб увіллятися в Руське море (дарма що цього справді не було). Взагалі Клеванов надто високо ставить Величчин літопис за нові цінні дані, що той подає, акти й документи, що на них він рясний; історична критика, якої в нього не могло бути, у нього замінялася історичним тактом; у нього немає таких вигадок, як в «Исторіи Русовъ» або у Шевальє, з якого користувавсь Ріґельман. Стилем своїм Величко займає по праву перше місце поміж українських літописців[1].
О. М. Максимович дає Величковому літописові таку оцінку[2]. Він зве літопис дорогоцінним, а автора його видатним полтавцем. Він каже про нього, що він «отзывается еще прежнимъ лѣтописнымъ простодушіемъ и своенароднымъ юморомъ, несмотря на пышно реторическія свои вступленія». У тринацятому листі про Богдана Хмельницького, написанім до Костомарова з приводу його монографії про Б. Хмельницького, М. О. Максимович умістив критичний розгляд питання про втечу його з Бродів. Максимович одкидає це оповідання, що його взяв Костомаров з Величкового літопису, і висловлює думку, що тут мова мовиться про Мих. Потоцького, що хтів був скарати Богдана на смерть р. 1647, а не за молодечі роки Богданові. Максимович уважав також за вигадку Величкову звістку про те, як Богдан Хмельницький забив Чаплинського недалечко від Жовтих Вод. У чотирнацятому листі про Богдана Хмельницького Максимович обстоює правдивість Величкової звістки і
