його джерел — Зорки і Титлевського про те, що Богдан Хмельницький зробив морський напад на турків року 1621. Максимович не писав такої спеціяльної розвідки про Величків літопис, яку він написав був про літопис Граб'янчин і про літописи, що їх видав Білозерський, отож замітки його про цей літопис випадкові й розкидані по різних його листах до М. І. Костомарова з приводу його «Богдана Хмельницького». Але, як ми бачимо, він надає йому не аби-якої ваги.
Проф. Є. Є. Замисловський зробив огляд і оцінку всіх джерел, що стосуються царювання Хведора Олексієвича, разом із тим і Величчиного літописа. Літописа оцього він ставить, як літописа, багато нижче од Самовидцевого і Граб'янчиного літописів[1]. Це, на його думку, швидче історія, як літопис, бо автор пояснює причини подій, посилається на друковані й рукописні джерела й наводить уривки з них, ба навіть подає декотрі документи цілком. Проф. Є. Є. Замисловський надто цінує Величчине оповідання про другий похід турків на Україну року 1678, бо в ньому є й нові звістки, порівнюючи до Самовидцевого й Граб'янчиного літописів, і новий погляд авторів на цей похід; отож, приміром, він закидає Ромодановському, що той занадто хитрує, а гетьмана Самойловича обвинувачує в негостинності. Сам Є. Є. Замисловський цього обвинувачення не підкреслює, але завкажує, що сучасники мали підстави обвинувачувати Ромодановського й гетьмана у тім, що Чигирин не встояв був проти турків.
М. І. Костомаров каже про Величків літопис, що ним треба користуватись дуже обережно, бо в ньому сила анахронізмів і явно пізніших уставок. Деякі пам'ятники, вміщені у Величка, Костомаров визнає за вигадані. У другому виданні Богдана Хмельницького він визнавав Величків літопис за джерело правдиве, а в третьому виданні поставив його серед джерел другорядних, що потрібують суворої критики. А втім, сам він, каже акад. В. С. Іконніков, — бере з тексту все, не розбираючи.
Надто гостро виступає проти Величкового літопису Г. Хв. Карпов у своїй розвідці[2]. Величко, — каже він, так само як і Граб'янка, не посилається на свої джерела і тому важко перевіряти їх. Діяріуш Зорчин Величко скоротив і повикидав з нього документи. І на самого Зорку Величко посилається не раз-у-раз, дарма що він був для нього за головне джерело. Виділити те, що взяв у нього Величко, річ дуже важка. Ані про Зорку, ані про Ів. Биховця, що його щоденник діставсь Величкові від його сина, жаднісінької згадки немає ні в українських літописах, ні у Кониського. Тимчасом серед підписарів Військової Канцелярії р. 1669 є прізвище Биховець; що-до ймення Зорчиного, то його в жадному офіційному спискові немає. Невідомо також, звідкіля Величко узяв тії документи, що їх у такій великій кількості він умістив у свойому літопису. Поважне серед них місце займає листування гетьманів із Запоріжжям, що з нього, за Величком, огнище українського руху. А що сказати про листи Б. Хмельницького до
