Потоцького, Барабаша, Конецпольського? Вони являють собою неначе перифраз літописного тексту. Скаргу Хмельницького з приводу неправд Чаплинського написано доволі лагідно і вміло, а лист про це саме переповнено лайкою, тимчасом коли Хмельницький узагалі бажав миритися. У листі Б. Хмельницький оповідає про 4-денне сидіння у в'язниці, а в матеріялах, що з них користувавсь Величко (їх надруковано у 4-ому томі видання літопису), говориться, що Хмельницький сидів у в'язниці якихось 7 годин. Лайки в листі Хмельницького на його звичайні вирази не скидаються. Повстає сумнів що-до універсалів Хмельницького з-під Білої Церкви про лядський над українцями гніт. Подібні універсали в актах не доховалися, ні в руських, а ні в польських джерелах. Самий цей універсал має заголовок: «Зиновия Богдана Хмелницкого Гетмана славного войска Запорозскаго и всея по обѣимъ сторонамъ Днѣпра сущея Украини Малоросійскія». Але такого титулу Хмельницький не вживав і Зиновієм не писавсь. У паперах «Гетмана обѣихъ сторонъ» почали вживати вже після Хмельницького. Титул-же Хмельницького був такий: «Богданъ Хмелницкій Гетманъ съ войскомъ Его Королевской Милости (або «Царского Величества») Запорозскимъ». В універсалі оповідається цілу історію русів або савроматів, починаючи від переселення народів, і історію прав малоросійських. Та це пояснюється тим, що автор гаразд знався на польській книжній словесності. Відомо, як писано генеалогії по польських школах і які похвали складувано в генеалогії Петрові Могилі. Вже Максимович цього універсала за непевного мав; проте, Акти Західньої Руси (т. V), що їх редагував М. І. Костомаров, надруковано з указівкою на «Исторію Русовъ» і Маркевича. Літературним стилем перейнято і надгробне Зорчине слово над труною Хмельницького про працю його на користь України, про працю, що через неї на віки вічні оживуть стародавні права і вольності українські — так могли говорити тільки у XVIII ст. Взагалі, коли Величко й користувавсь з Зорки, то так його перекрутив, перейнакшив за-для літературних вимог свого часу, що одрізнити джерело (цеб-то Зорку) од самого Величка ніяк не можна. Навіть хронологічні дати Величкові суворої перевірки потрібують. Розглядаючи Величкову працю в цілому, треба сказати, що він далеко відхиляється від ідеала літописного викладу — це, власне кажучи, мемуари, що складалися по пам'яті, по персональних відносинах, з якоюсь тенденцією, і потрібують також суворої критики і що-до хронології, певности фактів і їх причинового звязку одного з одним.
Про непевність цього літопису, — каже Карпов, — я висловлювавсь уже не один раз. Але треба звернутися до всього змісту цього пам'ятника, бо йому надається великої ваги в історіографії. Костомаров пише, що з нього треба користуватися дуже обережно, бо там багацько анахронізмів і пізніших уставок. У «Богдані Хмельницькім» М. І. Костомаров уважає цей літопис за другорядне джерело, яке до того потрібує ще й суворої критики. Одначе, сам він користується з Величкового літопису без усяких застережень. М. О. Максимович теж каже про потребу критично ставитися до цього літопису, але додає, що це инколи джерело надзвичайної ваги. І обидва
