Мій батеньку, мій риднесенькый!
Мій батеньку, мій старесенький!
Мій пораднику дорогесенький.
Ты-жъ мене поражаешь...
На шо ти мене покидаешь?
Кому ти мене, мій батечку, приручаешь?
Чи ти братикамъ, чи сестрицямь?
Чи чужий чужини, чи родини свойій?
Та буде насъ по горахъ, буде и по долинахъ,
И по всихъ украинахъ.
Та куди я пиду, то я свого батенька не найду.
Та будуть соловейки щебетать,
А зузули кувать.
А я буду рано вставать
Та буду соловейки и зозулечки питать:
Ви високо литаете, ви далеко буваєте,
Чи не бачили, чи не чули мого батенька?
Мій батечку, мій риднесенький!
Куди ви вибираєтесь? чи въ Кримъ, чи въ Рымъ?
Чи въ дорогу по силь?
Видкиль намъ васъ визирать?
Чи зъ поля, чи зъ моря?
Чи зъ високои могили,
Чи зъ глыбокои долини?
Не плевить водою, бо втомитеся,
Не идить степомъ, нижечкы поколете.
Якъ буду я васъ, мій батеньку, въ гости дожидать,
То буду къ рожеству стежечки прокидать,
А къ велыкоднимъ святкамъ—дорожечкы промитать,
А окъ святій недили буду стежечки травицею стелать,
И ворнтечка одчинять и виконечка одсувать,
Та буду свого батенька ридненького въ гости дожидать.
