Ця сторінка вичитана
VIII
обое, що тута въ письмѣ стоить: „Наськы казкы, Запорозьця Иська Матырынкы.“ А що? Убый, якъ кажуть-то, да й выграй! Умры да й оженыся!… А говорять люды, — я самъ, своимы ушыма, не разъ чувъ —: „Чы чортъ выдавъ, щобъ вѣдмидь щебетавъ?“ „Одже щебече!“… „Да ще якъ щебече?… Все понаськы, понаськы! Слухай, лышень, мій голубе сызый!… Ну, та ты въ школѣ вчывся; беры да чытай на здоровячко! Свое, не чужее! Не бійсь, не кыслыця, а, на впрямъ, куды твоя годыцьця зъ сыромъ й паляныця!… Разъ по пять вертаюсь назадъ, чытаю не начытаюсь, гляжу не нагляжусь — таке ласе!… Дяковать, багацько дуже дяковать, небожу Запорозьцю,
