Сторінка:Наськы украинськы казкы, запорозьця Иська Матырынкы (1835).pdf/34

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
9


»Куды такы тобѣ?… А може!…
Пустить! не хай ёго иде!…«
Пишовъ нашъ дурень: жде-пожде;
Вже пивничь отъ: вин не дримае;
Тыхисинько шась-шась, хрюкъ-хрюкъ!…
И тильки зъ дурнемъ поривнявся,
Як той, хватывъ ружныцю, — пукъ!…
Кабанъ предъ нымъ такъ й розплатався!…
Тутъ дуренъ вставъ, разъ-два зглянувъ,
На землю сивъ собѣ кры ёго,
Та незабаромъ писля того,
На безголовячко, й заснувъ…
Отъ старшый братъ къ ёму прыйшовшы,
И спячого ёго найшовшы,
Одъ разу — хряпъ, да тильки й жывъ!…
И добру вырывшы могылу,
Чыстесенько ёго зарывъ,
А тамъ запрѣгшы въ визъ кобылу,
Звалывъ на неи кабана,
И прямо къ батьковѣ въ будынкы…
Царь вѣру нявъ, и-все, до дна,