Сторінка:Наськы украинськы казкы, запорозьця Иська Матырынкы (1835).pdf/43

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
18


Якъ злѣзе ничъ на землю зъ неба,
Вы почередно ико мнѣ
Тоди прыходьте на могылу;
Да тилькы щобъ булы одни, —
И тамъ вамъ дамъ богатство, сылу«…
Сказавъ, хропнувъ и — бувъ такый!
Сыны (розумныхъ два, — якъ всюды,
Одынъ, а вжежъ не якъ! — дурный!)
Якъ всѣ къ имъ изійшлыся люды,
Сховалы татуся свого,
И сталы думать про ёго
Послѣдню волю: що початы?
Давай тутъ дурныка прохаты,
Шобъ къ батьку винъ пишовъ за ихъ.
»Ить ты ничогонько не маешъ?
А въ нашыхъ жиночокъ одныхъ
Чого, скажы, не насчытаешъ?
Щобъ батько тамъ тобѣ ни давъ —
Твое, бо ты ёго доставъ!«
Такъ дурня-то воны прохалы,
Покы, такы, ёго вблагалы…

Отъ череду уже женуть:
Стары, малы къ ій выбѣгають;