Сторінка:Наськы украинськы казкы, запорозьця Иська Матырынкы (1835).pdf/48

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
23


Шерстынку прыпалыв одну —
И кинь явывсь; немовъ-бы зъ неба!
»Що Пановѣ моёму треба?«
Тутъ дурень въ праве ухо влизъ —
И, зразу, Королёмъ зробывся;
Скикъ на коня; а той — понисъ…
Де треба, духомъ опынывся…
Глядышь, а Лыцари кругомъ
Гарцюють, знай, передъ стовбомъ;
Розбѣгшыся, чимъ дужъ пидскочуть,
А все Царивны не доскочуть…
Той розлетѣвшысь объ-земь-брыкъ!
Той головою въ стовбъ огрѣвся;
Той навзнычъ-лясь! чешвертый-зыркъ!
Якъ снипъ той изъ коня зкотывся!…
Тутъ Лыцарь нашъ, де ни визьмысь,
Якъ той орелъ къ стовбу извывсь!
Царивну-хвать въ обы-двѣ рукы!
Цмокъ! цмокъ іи въ гарячы губкы!
Вона жъ — тыць перстынь золотый
Ёму на палець, и сказала:
»Теперъ мынѣ ты не чужый!
И пылно въ вичи заглядала…