„Сынку-сынку, Ивашечку!
Приплынь-приплынь икъ бережку!
Несу тобѣ ѣсты, пыты,
И хороше походыты.
Але, горлыще якъ ни драла,
А Йвашечко не прыплывавъ…
Тоди, щобъ захидъ не пропавъ,
Икъ ковалю помандровала:
„Ковалю-ковалю! мѣшокъ
Мерщій надуй, и голосокъ
Мынѣ изкуй такый якъ мае
Ивася маты, а не те,
Як разъ да два изьѣмъ тебе!“…
Коваль за мыхъ — и надувае,
Клищамы тягне за языкъ,
А молотъ по ёму — дзыгъ-дзыгъ!…
И отъ змыя худчый икъ рѣцьцѣ:
Спѣвае тонкымъ голоскомъ,
А Йвась, глянь, и — гребе весломъ…
Попавсь, небижъ, якъ мышъ въ засѣцѣ!…
Тоди изъ нимъ — шарахъ у биръ, —
А в борѣ тимъ бувъ еи двиръ, —