Сторінка:Наськы украинськы казкы, запорозьця Иська Матырынкы (1835).pdf/65

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
40


Двиръ сей надъ кручею маячывъ;
Внызу ревѣла, мовъ вѣдьмидь,
Сердыта рѣчка у всю хить;
Кругомъ все пуща; тилькы й бачывъ,
На одшиби стоявъ о̆дынъ о̆днымъ,
Высокый дубъ; а тамъ, за нымъ,
Якъ тая гася-простяглася,
Лужына шовкова геть-геть…
А тамъ къ будынкамъ стежка-верть!…
Куды й внесла змія Ивася.
Въ іи, мыланочка, дочка,
Ни дать ни взять, була така,
Якъ Ивашокъ; а еи звалы —
Оленкою: бо тоже й въ змій,
Ма-буть, якъ въ насъ, е йменныкъ свій…
Тутъ радыцьця зъ собою сталы —
Дочка и маты, якъ звесты
Ивася зъ свѣта: „Ну, спекты!“
Сказала маты своій доньцѣ;
„Гляды мынѣ, покы вернусь,
Щобъ Йвась уже не ворохнусь!“…
Отъ та ёго й веде къ лопацьцѣ;
Сажа, а винъ и ну бочкомъ,