Сторінка:Наськы украинськы казкы, запорозьця Иська Матырынкы (1835).pdf/67

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
42


Натрискавшысь до очкура,
Глянь-глянь пидъ дуба и чвала…
Роздѣлася ажъ до сорочкы,
И — гайда гвалтомъ на траву!
Качаецьця, якъ той въ рову,
Одъ повнои о̆ддирвавшысь бочкы…
Вона кача, вона валя,
Зъ собою въ голосъ розмовля:

 „Покочуся, повалюся,
 Ивасьчыного мнясьця наѣвшыся!“

А Ивашокъ изъ верху ій
Такъ голосокъ й спускае свій:

 „Покотыся, повалыся,
 Оленчыного мнясьця наѣвшыся!“

Змія слова ёго й почула;
Сюды-туды очмы зорыть —
Бигъ дасть! А далѣ-зыркъ! сыдыть!
Якъ куля къ ёму полынула…
Ну грызты дубъ, кусать, ревѣть…