Сторінка:Наталія Кобринська. Відповідь на критику жіночого альманаха в «Зорі» з р. 1887. 1888.pdf/12

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

єще слабоньке у нас стремлінє до самостійноі праці. — Личність найстаршого сина, котрий — після критика — гуляв по просторі, випливає з факту, що се перший був у нас ступень вирабляючоі ся з стану попівского сьвітскоі інтелігенціі, і не мало маємо єще живих людей, що кінчили теольогію, а потім ішли на інші виділи. Молодшій син, се обяв сімдесятих років, названий критиком з висоти єго поваги — буцім-то поступовим змаганєм, гоненєм не знати за чим, ніби за простором науки і відомостей, котрий кінчить ся лиш патріотичною блягою о народі, рівности свободі і т. і. (стр. 307). Сі слова найліпше показують, що автор пишучи свою критику не дуже числив ся з словами, бо прецінь гоненє не знати за чим, а «гоненє за простором ніби науки і відомостей» — не все одно, а остаточно се послідне гоненє все таки ліпше, ніж горде і самодовольне обставанє при своім самороднім неуцтві.

О скілько говоренє молодшого поколіня о народі, любві і рівности має значінє, — се лишаю в оповіданю будучности; о скілько однак знаємо історію послідних літ, то приходить ся сказати, що говоренє се не коньче мусить бути блягою. И так бачимо, що ті погляди молодого поколіня звільна але постійно, помимо всяких супротивлень и лайки принимають ся чим раз глубше, так, що нераз і старші, що би зовсім не стратити на повазі, мусять хоть по части признавати слушність тим буцім-то поступовим ідеям, на котрі в 70тих роках безвзглядно кидано анатему.

З усего того мож бачити, що я тримала ся сильно грунту и не запускалась в жадну фантазію, єсли затим критик недовольний з поступових змагань молодих Шуміньских, най скорше обвиняє суспільність а не авторку, котра старала ся йійі лишь вірно представити. Чим властиво ріжнить ся поступ Любки від темноі поступовости дітей і внуків пані Шуміньскоі — критик зовсім не виявляє; мені знов здає ся,