що абсолотно нічим, крім хиба тим, що старше поколінє на Украйіні в хвилі розбудженя ся серед молодіжи поступових думок, було більше осьвічене ніж в Галичині, так, що поступ не викопав там між старшим і молодшим поколінєм такого рова, як у нас. Сего найліпшим доказом єсть сам критик, бо єсли для него поступовійші у нас думки суть заявленєм революційних стремлінь, то як-же може представляти ся кождий обяв жінці, замкненій в чотирох стінах, відбитій від широкого руху загальних змагань?! Та все таки д. Г. Ц. непотрібно обібрав ся рицарем пані Шуміньскоі, бо загально знаємо, що до тепер ніхто не мав охоти ввійти в думки, чувства і виображеня староі попаді; обійшлоби ся одже без оборони там, где надано йій принаймій гідніст мислячого чоловіка.
Сатир — як собі критик здоров жартує — я не гадаю писати. Бо й на що? Доста вже наосьмівано йіх погляди, чувства і нещасливу в сьвіті позицію.
Француска сцена підбехтана колись Молієром веде в тім взгляді перед, а голосний сьміх розходить ся далеко і широко. Відгомін того сьміху відбив ся на нашій сцені в штуці: »На добродійні ціли.« — Ах! Що за весела комедія! Тревога матерей о будучність дітей, і »ловленє« женихів для доньок, для которих подруже — одна ціль житя, без котрого будуть кинені на осьміянє, на ласку і неласку людей — чи не знаменитий темат до комедіі?!
Але критик скаже: се темат не новий, ми вже до него привикли і не можемо ніякого відчувати сорому. Що інше »пан Судія« Н. Кобриньскоі. Такоі морали ми єще не мали в нашій літературі. — Най і так буде! Згубна мораль належить також до головних закидів, які звичайно робять новійшому літературному напрямови єго противники. Все що лиш не іде під лад давно уробленим понятям і виображеням даноі суспільности мусить бути зле і шкодливо впливати. Не
