по темати до Парижа,[1] і то єще при спосібности надто звичайного у нас факту. Чи лиш длятого, що оповіданє поміщене в «жіночім альманасі,» а не де інде?! — Про «модні парасольки» дістало ся також і Кліментіі Попович, за вірш «Де Бог мій?» — Дійсно, не зналисьмо, що шукати божества в природі належить до моди, а гадалисьмо, що се троха давнійші людскі подіі!
Довідуємо ся також, що наш критик не лиш поступовець, реаліст, але і соціяліст, хотя очевидно о соціялізмі якесь троха незвичайне має понятє, бо бачить єго там, де чоловік з звичайним умом добачити єго не може, як н. пр. в сонеті У. Кравчинко «За много,» а про всі йійі інші праці в «альманасі» говорить, що можуть мати лиш космополітичне значінє, на що шкода сили і праці. Будучи однак соціялістом відразу пізнав, що Ольга Франко серед рускоі суспільности не відкрила зародів колєктивістичного устрою, бо се не колєктивізм в значеню соціяльнім (цікава річ, яке єще може бути значінє колєктивізму!) а останки патріярхального, деспотичного устрою. Шкода тілько, що все те і навіт ще дещо більше говорить сама О. Франко в свойій статі, а затим не она тут милить ся, а тілько сам критик.
Як старанно обдумав автор свойі осуди, ось єще оден примір: коли «Русалка» Лесі Украйінки вийшла так в оповіданю як і в формі хорошо, «Звичайна історія» Климентіі Поповичівноі звенить в чотирнайцять-складовім (коломийковім) стиху дуже незвичайно. Той стих не надає ся зовсім до оповіданя єпічного.» Цікава річ! а прецінь «Русалка,» написана в переважній мірі таким самим стихом! Ним написані «Катерина,» «Наймичка, «Княжна,» і много інших поем, тілько, що коли в них звичайно оден вірш роз-
