живати держаних в свойіх руках органів для свойіх консервативних затій.
Гадаю вкінци, що вразі дальших нападів на наш жіночій рух, знайдуть ся між нами і інші оборонці єго, і що не буде ціла борба здаватись на одиниці, що для спільного добра посвящають не лиш свою працю, але і наражають ся єще на розличні прикрости.
Від Вас одже — Жінки рускі! — залежить головно дальший розвій нашого руху; най кожда з нас як може старає ся для него служити, най вишукує відповідне поле для своєі діяльности, а тогди і загал наш інакше буде глядіти на наші змаганя. Особенно-же надіюсь, що наша літературна робота не поперестане на «Першім Вінку,» і що вскорі зможем пустити йіх більше на чисту струю поступу, що витриснувши єще перед 10. роками зі скали загальноі майже рівнодушности до европейских прогресивних змагань тепер чим раз ширше розливає свойі води по нашім краю, і чим раз глубше русло прорізує собі серед нашоі суспільности, так, що ідучи за приміром д. Г. Ц., що так дуже любуєсь в відорваних фразах, можу і я сьміло сказати про ню словами Івана Франка, що:
…де в світі тая сила,
Щоб в бігу йійі спинила,
Щоб вгасила мов огень,
Розвидняючий ся день?…
