Не було єще приміру въ історіі, щоби який небудь рух, що починає ся въ імя нових думок, а бодай непривичних для даноі суспільности, не викликав супротивленя, дотепів і жартів, а також и поважних закидів. Воно і конечна річ, бо все, що істнує, чи то в сьвіті фізичнім, чи в духовім, є випливом певноі сили, котра єго держить, а сила та проявляє ся іменно опором против усяким змінам. Але не менше конечною річею суть і ті зміни, ті нові рухи, що намагають ся звихнути давну рівновагу тай викликати нові форми житя. Бо прецінь же і ті зміни випливають також з певних сил, боротьба одже стає ся конечною.
Оден з таких рухів, що починає ся серед нашоі суспільности по приміру других, більше цивілізованих суспільностей, де він уже давно розпочав ся, се — рух жіночий. Чисто людске а заразом наскрізь сучасне змаганє жіноцтва до рівноправности з мущинами в житю суспільнім, в суспільних правах і обовязках найшли и у нас відгомон. Річ се зовсім природна, коли зважимо як живо і сильно втягає і нашу суспільність в своі крути сучасний европейский розвій відносин суспільних і економічних. При загальній нехіти нашоі інтеліґенціі до теоретичних діскусій вийшло в сім згляді таке, що практичні потреби опередили хід теоретичних думок: жіноцтво наше швидше почуло на собі тягар практичних усіх невигод европейско-жіночого питаня, ніж здумало теоретично, бодай в загальнихъ нарисах познакомити ся з основами и напрямами сучасного жіночого руху в Европі. Проби організацій жіночих появили ся у нас швидше,
