ніж хочби одна брошура поясняюча жіноче питанє. Не диво затим, що і проби ті мусіли бути слабі та невдалі, і що суспільність а навіть перші йійі сьвіточі мало виявили щирости і зрозуміня.
Признаю ся, що серед таких обставин з трівогою приступила я до виданя »Першого Вінка«, альманаха зложеного виключно з оригінальних праць руско-украйіньских жінок. Та трівога моя швидко розвіяла ся, коли в надісланих на моі руки працях жіночих побачила я так ясне і широке, так загальне зрозумінє того, що нас усіх болить і куда нам прямувати. І коли критик »Зорі«, що якъ побачимо дальше в многих важних поглядах єсть противником змагань висказаних в »Першім Вінку,« коли д. Г. Ц. признає про те »альманахови« історичну вартість (Зоря р. 1887. стр. 287), то заслуга не моя буде і не чия інша, як власне тоі єдности і спільности погляду, яка пробиває ся у всіх працях »альманаха.« Історичну вартість »жіночого альманаха« становлять по мойій думці не поодинокі єго праці, але той факт виявлений цілим єго складом, що жіноцтво наше на цілім просторі широкоі Руси-Украіни почуло ся до свого істнованя народного, що інтелігентна жінка наша почула ся рівночасно Русинкою і чоловіком, упімнула ся о своі права національні і громадскі. Пишу се без ніякоі фальшивоі скромности, бо не уважаю се ніякою заслугою, але тілько фактом радістним з погляду суспільного і історичного. Підняти себе, своі народні і громадскі права і обовязки — се-ж не заслуга а обовязок усякои інтелігентноі людини, обовязок, котрий веде за собою дальші важкі обовязки.
Виходячи з того самого становиска громадского обовязку беру за перо, щоби відповісти на деякі заміти піднесені против »жіночого альманаха« д-єм Г. Ц. критиком
