хайлівським манастирем. Ці руїни являли собою фундаменти церкви, і про них було зроблено два здогади: або це останки Федоровського, так званого, «Отчего» манастиря, що його був заснував в 1128 р. вел. кн. Мстислав Володимирович, охрещений Федором—або Дмитрієвського манастиря, що його заснував вел. кн. Ізяслав Ярославич, охрещений Дмитрієм. Топографія Київа й документи 1654 p., які зазначають, що на Михайлівську гору йшов Дмитрієвський узвіз по Дмитрієвській лукомі (себ-то яр), розвязують питання на користь Дмитрієвського манастиря, як це надзвичайно добре вияснив Закревський[1]). Ми не знаємо точно часу, коли був збудований Дмитрієвський манастир, бо звістка про цю подію вставлена в оповідання про засновання Київо-Печерського манастиря, і це оповідання плутає хронологію літопису. В оповіданні про заснування Печерського манастиря ми читаємо:
«Монастыреви же свершену, игуменьство держащу Варламови, Изяслав же постави монастырь святого Дмитрия, и выведе Варлама на игуменьство к святому Дмитрию, хотя створити вышний сего монастыря, надеяся богатьству».
Як відомо, замісць Варлаама ігуменом став Феодосій, який— уже в княження Святослава, в 1073 p.,—заклав нову велику церкву, і ця церква була закінчена за того-ж в. кн. Святослава ігуменом Стефаном у 1075 р. Очевидно, Дмитрієвський манастир було збудовано раніше, Бажаючи з’ясувати час, коли було збудовано Дмитрієвський манастир, постараємося простежити найвидатніші—щасливі й нещасливі—події в княження Ізяслава та в його особистому житті. Ще за життя своє Ярослав звернувся до дітей своїх, навчаючи їх обов’язків та прохаючи жити в згоді по його смерті; старшинство він доручив Ізяславові. По смерті Ярослава в 1054 р. князі розмістилися в тих містах, які їм були призначені батьком у духівниці.
В 1058 р. і в 1060 р. Ізяслав побиває ворогів: «В лето 6566 (1058). Победи Изяслав Голяди». Але особливо велика військова побіда над ворогом сталася через два роки: «В лето 6568 (1060)... В сем же лете Изяслав, и Святослав, и Всеволод, и Всеслав, совокупивши вои бесчислены, поидоша на коних и в лодьях, бесчислено множество, на Торкы. Се слышевше Торци, убояшася, пробегоша и до сего дне, и помроша бегаючи, Божьим гневом гоними, ови от зимы, друзии же гладом, ини же мором и судом Божьим. Тако Бог избави хрестьяны от поганих».
Ще й до цеї перемоги Всеволод не раз побивав Торків, але побіда 1060 р. має надзвичайно важне значіння: по-перше, Торки були цілковито знищені й зникли з землі руської, що проте пояснюється не так страхом перед руським військом, а мабуть і натиском Половців; по-друге, перемога була звязана з таким об’єднанням князів, яке було здійсненням заповіту Ярослава, і це, без сумніву, тямили і сами князі; по-третє,—це була остання значна побіда: в 1061 р. вперше з’являються Половці і починають бити руських; нарешті, по-четверте, незабаром виникає незгода поміж князьми. Коли літописець зрозумів усі чотири зазначені моменти, то князі та сучасники цих подій добре розуміли перші два.
Особиста доля Ізяслава далі добре відома: в 1068 р. київська людність повстала проти Ізяслава, й він був змушений утікти з Київа; в 1069 р. він повернувся до Київа з Поляками; в 1073 р. Святослав вигнав з Київа Ізяслава, і той довго тинявся за кордоном, аж поки не повернувся до Київа в 1077 р. В 1078 р. Ізяслава убито під час бою. Літописець не забув зга дати за лагідність його вдачі.
Ясно, що заснував Ізяслав Дмитрієвський манастир у кращі роки
- ↑ Закревскій, op. c;t., с. 294 —296. Петровъ, op. cit., с. 150 —152.
