Сторінка:Науковий збірник за рік 1925.pdf/20

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

свого княжіння, коли він був і багатим, і могутнім князем, себ-то між 1054 р. та 1061 p.; але беручи на увагу, що вже в 1061 р. згадується Феодосій, яко ігумен Печерського манастиря[1]), дуже правдоподібно віднести заснування Дмитрієвського манастиря на рік славної побіди, себ-то на 1060 або 1061 роки.

Нові відомості про Дмитрієвський манастир та його плити зустрічаємо в статті Η. Г. Лебединцева: «Дмитріевскій монастырь, устроенный въ Кіевѣ вел. кн. Изяславомъ Ярославичемъ, ero судьба и мѣстность» Доводячи, що цей манастир дійсно стояв на тому місці, яке зазначає Закревський, Лебединцев згадує про старовинні фундаменти двох мурованих церков, серед яких на двох дошках червоного шиферу (лупцю) знайдені барельєфні виображення св. Дмитрія та св. Георгія, що тепер вставлені в огорожу манастирську, коло економської манастирської брами[2]). Коли знайдена друга плита, Лебе­динцев не каже.

Історичний музей має копію лише першої плити Михайлівського мана­ стиря, і то до її реставрування; мабуть, друга Михайлівська плита ще не була знайдена, і тому копія її не могла попасти до історичного музею.

Лебединцев називає ці плити виображеннями св. Георгія та св. Дмитрія очевидно під впливом лівих фігур рельєфів. Дублірування фігур він з обережности не зазначає.

В Покажчику пам'яток Рос. Іст. Музею, вид. 2, М. 1893, копія, про яку ми згадували вище, описана так: «Копія барельєфа з червоного лупцю, що був знайдений, як запевняють, в огорожі Михайлівського манастиря в Київі. Виображення показує нам двох верхівців, мабуть—святих Георгія та Дмитрія» (с. 543—4, пункт 6).

Певна річ, зовсім не є конечною потребою, щоб рельєфи ці були утво­рені в один і той самий час, як манастир і його церква, хоч вони, безумовно, були окрасою її. Зауважимо, що обидві плити не подібні зовсім до якоїсь частини архітектурної, навпаки, із своїм рельєфним бордюром скоріше спра­вляють вражіння чогось самостійного, зробленого так, щоб його було можна вправити в стіну, вмурувати, яко меморіяльні рельєфи. Не бачивши цих рельєфів на власні очі, не можемо сказати, чи знати на них якісь сліди від того, що первісно колись вони були вправлені в мур.

Закревський дає короткі уваги що-до розмірів, стану плити й тих виображень, що на ній містяться, а саме: розміри 3 арш. X 1 арш. 11 вершків. Стан такий: «плита розбита посередині, і бракує їй де-якої частини у всю її височину; через те загублена старовинна голова й ліва передня нога у коня під їздцем з лівого боку від глядача; та й права передня нога цього коня попсована; а у коня, що на правому боці, понівечена нижня частина голови й права передня нога. Попсовані частини поповнені в най­новіші часи на вапні[3]).

 
  1. Житіє Ѳеодосія, Нестора, по списку XII в., Успен. Соб. Изд. Общ. Ист. и Древн. Россіи. М. 1858, арк. 10 зв. Ж итіє суперечить літописові, зазначаючи такий порядок: спочатку був заснований Дмитрієвский манастир, потім винрохано землю в Ізяслава, а потім уже Феодосій збудував першу церкву в 1062 p., і манастир назвали Печерським. А літопис каже, що було випрохано землю, збудовано першу церкву й названо манастир Печерським до того часу, як був заснований Дмитрієвський манастир, себ-то ще за Варлаама, й до того часу, як ігуменом став Феодосій. Але тому що уривок літопису перебиває хронологію літопису, його власна хронологічна послідовність не може бути цілком певною. Ми більше віримо житію Феодосія (див. досліди А. А. Шахматова).
  2. Лебединцевъ, Дмитріевскій монастырь (Чтенія въ Истор. Общ. Нестора Лѣтописца). Кіевъ, 1879, кн. 1, с. 32.
  3. Копія моск. іст. музея показує нам рельєф до реставрації, себ-то до 1868 p., коли була видана книга Закревського. Зауважимо, що бракувало правого верхнього ріжка, а в середній розколині плита була дуже деформована. «Діло» ч. 10 Ученого секретаріяту моск. рос. іст. музею, яке являє собою замовлення з 10 липня 1881 р. скульпторові Севрюгіну зробити витиски з рельєфа Георгія й Дмитрія в огорожі Михайлівського манастиря, двох рельєфів, що в лаврській друкарні, і ще одного, що його знайшов на лавр­ській дзвіниці о. Лебединцев, очевидно, не відноситься до згаданої нами копі, бо тоді на ній можна-б було помітити хоч сліди реставрування.