Треба зауважити, що зазначена реставрація, яка збереглася лише у коня ліворуч від глядача, зроблена надзвичайно невдало: голова кінська зроблена як у забавок, в стилі «лубочних» дитячих забавок—з карикатурно роздутими ніздрями й великим оком з бровою, що дуже виступає наперед. Через те нема тої спокійної площини рельєфу, яку ми помічаємо у всьому цілому творі; передні ноги коня, що очевидно біжить навскоки, зроблені надмірно довгі й доведені до землі, а вони повинні бути витягнутими в по вітрі: це ясно як із самого рельєфу (навіть в копії Історичного Музея), так і з другого рельєфу. Очевидно другий барельєф ще не був відомий, коли реставровано першого.
Описуючи коротко виображення обох верхівців, що забивають списами драконів, Закревський робить спостереження над їх одягами та атрибутами: «Одягнуті на взірець старовинних римських воїнів... мають гусарські чоботи. Навколо голови кожного з побідоносців зроблено вінці (limbus); отже це виображення святих». Певний, що це так і є, Закревський і не пробує точніше з ’ясувати, кого виображає кожний їздець; він лише наводить думку одних, що це Георгій Побідоносець і Дмитрій Мироточивий, та думку инших, що це Георгій Побідоносець і Федір Тирон. Закревський зарисував рельєф у 1864 р. За другий рельєф Закревський не згадує. Треба гадати, що до видрукування праці Закревського, себ-то до 1868 p., другої плити не було знайдено, бо тоді-б реставрація першої плити, про яку він згадує, була більш вдалою (див. вище).
На обидва рельєфи звернув увагу проф. Μ. І. Петров і згадав про них у своїх «Историческо-топографическихъ очеркахъ древняго Кіева»[1]) а також у своїй розвідці «Южно-русскія иконы»·[2]), де він дає фотографії обох рельєфів, при чому перший рельєф сфотографований трохи навскіс. Проф;. Петров невиразно згадує про знахідку двох плит, але у нього не можна зрозуміти, чи обидві плити знайдено рівночасно, себ-то в 1758 р., чи другу плиту знайдено пізніше, то коли саме: в 1837 р. чи в 1887 р. (рік,, коли було знайдено шиферового саркофага), чи ще колись. Так доля другої плити й залишається для нас невідомою. В наші часи обидві плити знаходяться в південній стіні Михайлівської церкви, де їх вставлено в мур[3]).
Гадаючи, як і Закревський, що перед нами виображення обов’язково святих, проф. Петров звертає увагу на те, що на одній плиті святий їздець, забиває дракона, себ-то це св. Георгій Побідоносець, а цим іменням охрестили Ярослава Мудрого, батька Ізяслава, що збудував Дмитрієвський манастир[4]). Цілком природньо було тоді припустити, що на другій плиті вирізьблено образ св. Димитрія Солунського, святого патрона Ізяслава, що був охрещений Димитрієм. Проф. Петров цілком правдопобідно виводить, що Ізяслав звелів, зробити образи св. патронів свого, батька і себе самого. При цьому проф. Петров зауважає, що виображення лежачого воїна на другій плиті треба приймати за поганина Лія, якого поразив св. Дмитрій через св. Нестора, бо чудо з Іоаном Асеном (Калояном) відноситься до більш пізнього часу[5]). Акад. А. І. Веселовський зазначає дві чудесні побіди св. Дмитрія над ворогом, що обложив був Солунь, які були дуже популярні в народніх пере-
- ↑ Петровъ. Историко-топографическіе очерки древняго Кіева Кіевъ, 1897, с 152.
- ↑ Петровъ. Южно-русскія иконы. Искусство въ Южной Россіи. К іевъ, 1919 ч. 11— 12, с. 476 477.
- ↑ Петровъ Истор.-топогр. очерки, с. 152.
- ↑ Проф. Петров проте зауважує, що Федора Тирона иноді також виображають на коні в момент, коли він забиває дракона (Петровъ. Южно-русскія иконы, с. 477).
- ↑ Калояна було забито під час облоги Солуня в 1207 р.
