казах та мистецтві: під час облоги Солуня Аварами в 597 р. за часів імператора Маврикія, і Болгарами в 1040 р.[1]) (відоме болгарське повстання Петра Делеана за імператора Михайла Пафлагонця). Дмитрія Солунського дуже почитали і Греки, і Болгари, і руські люди. Наш літописець, описуючи похід Олега на Царгород у 907 p., вкладає в уста Греків фразу: «Несть се Олег, но святый Димитрій послань на ны оть Бога». Нема ні якого сумніву, що у нас на Русі в XI ст. уже добре знали житіє св. Дмитрія Солунського, і як легенда про чудо 1040 р. не встигла дуже поширитися за півтора десятки років, то основне перше чудо VI с., певна річ, було добре відоме. Ми не маємо поки-що потреби спинятися й докладно виясняти, хто був той забитий воїн, а також говорити про популярність св. Георгія та св. Дмитрія, культ яких з давніх-давен був звязаний з Солунню, містом слов’яно-грецьким[2]).
Думка проф. Петрова про те, що на наших рельєфах треба шукати образи св. Георгія та св. Дмитрія, без усякого сумніву, дуже посунула наперед справу дослідження цих рельєфів. На жаль, артистична форма, в складі композиції, стилю та мотивів, залишилася зовсім чужою проф. Петрову. А тим часом було-б конче потрібно пояснити хоч-би композицію двох верхівців, що їдуть назустріч один одному. Проф. Петров дав собі з цим раду, хоч думка його й надзвичайно наївна. З приводу рельєфа з драконами проф. Петров робить таку увагу: «Для декоративної симетрії св. великому ченика Георгія тут виображено подвійно». Але ці образи ріжні з багатьох поглядів. Проф. Петров, що видав обидві плити, повинен би був зауважити, що один верховець на згаданій плиті зроблений з бородою, а другий безбородий. Але те, що кожний їздець забиває дракона, і змусило проф. Петрова помилитися. Ще гірше стоїть справа у проф. Петрова з тлумаченням другої плити, до якої він прикладає те-ж саме пояснення, як і до першої; через те йому довелося так описати образ, що опис цей зовсім йому не виповідає, себ-то коли ми в першому випадку бачимо, що проф. Петров мовчить про ріжницю в образах, то в другому зустрічаємо явно неправдиве твердження про подібність там, де є очевидна відмінність. Лишається тільки дивуватися, як наперед укладена думка може керувати самим зором. Професор Петров каже: «На барельєфі два верхівці, сидячи на конях, забивають списами повалену людину». А тим часом цілком ясно, що повалена на землю людина лежить лише під лівим верхівцем, що один його й убиває, творячи разом із ним одну компактну групу. А правий їздець своїм положенням, позою, жестами й багатьома иншими деталями абсолютно нічим не звязаний з лівим та з тою акцією, що він провадить.
Як-раз цього другого рельєфа вміщено в V томі відомої «Исторіи Русскаго искусства» І. Грабаря. Цей том присвячено історії російської скуль птури і написав її барон H. Н. Врангель; та частина історії, де він трактує скульптуру старовинної Руси, дуже слабенька[3]). Що до змісту рельєфа, то й Врангель висловлює гадку, що на ньому виображено св. Георгія та св. Дмитрія, ніби-το з’єднуючи на одному рельєфі те, що проф. Петров бачив на обох, чи переносячи на другий рельєф те тлумачення, яке За-
- ↑ Веселовскій, Разысканія въ обпасти русскихъ духовныхъ стиховъ, II. Спб 1880, с. 9 — 10.
- ↑ Проф. Покровський уважає композицію Дмитрія Солунського П обдоносця до християнською. Вона була лише пристосована до Георгія Побідоносця, а від нього перенесена на Дмитрія Солунського, і обидві ці стадії відбулися не раніш XII— XIII вв. (Покровскій. Церк. Археол. музей Спб. Дух. Акад. Спб. 1909, с. 119— 120). Хронологічна вказівка проф. Н. В. Покровського, очевидно, не витримує критики. Див. також Стржиговскій и Покровскій. «Византійскій памятникъ, найденньш въ Керчи въ 1891 г.» (Матеріали по археологіи Россіи, № 8. Спб. 1892 г., с. 29).
- ↑ Див. нашу рецензію в «Журн. Мин. Нар. Просв.» 1912 р. № 8, с. 276— 300.
