шов він з ватагою в с. Водяницю (звенигор. п. над допливом Тикича, на Півд.-З. від Лисянки), звідтїля в с. Кобилячку і нарештї в с. Папужинцї, де, як вже сказано, ватагу розбито а Ремезу вбито. І Безносенку і Варченку кодненська комісия присудила стяти голови.
Ватажок загона Яреміян Лупул[1], що в кодненській книзї числить ся сотником, грабував з своїм загоном в Уманщинї в кого трапить ся, в панів і селян, річи, скотину, пасїки. Громади ріжних сел, кожна з окрема, зажадали відшкодовання в місцевім уманськім урядї на кілька тисячів рублїв. Кодненській військово-судовій комісиї прийшлось мати у себе на судї, окрім самого Лупула, ще двох його ватажан — Василя Левченка і Михайла Тарана. Останнїм випали на долю кари ще досить легкі — 500 різок коло ганебного стовба, самому-ж Лупулу кодненські суддї присудили кару смерти; тільки він її не дочекав ся і вмер в тюрмі швидче.
Ватажки розбійницьких загонів Богун і Джурджа[2] виходили грабувати на Україну з-за границї. Висилав їх туди нїби то поручник чорно гусарського полка Маріанович. Були вони між иньшим в Лисянцї.
Переходимо тепер до ватажків і загонів їх, що обертались в південно-західній частинї Київщини в районї дїяльности Неживого.
Почнемо з загона Василя Шелеста. Про ватажка сього в кодненській книзї є тільки окремі згадки в судових замітках[3] а нема жадного цїлого документа. Тому то ми й не знаємо навіть числа його ватажан і тих пунктів, де він пере-
