Загін ватажка Шунбри[1] обертав ся в Смілянщинї, де під селом Млїєвим і був розбитий корсунськими надвірними козаками. В ватазї сїй було сто чоловік. Один з гайдамаків Шунбри, що ставив ся перед суд кодненської комісиї, був запорожець. Суд присудив його на шибеницю.
Трохи більше загонів, як в районї Неживого, здибаємо ми в центральних сторонах Київщини, де головними силами повстанцїв керували Швачка і Бондаренко. Велике залюдненє сих місцевостей і головно велике число в них панських маєтностей — замків, палаців і иньш., — все се натурально концентрувало тут і сили загонів. А в тім, останнї нерідко заходили звідси і в район Неживого і в район Залїзняка — перешкод сьому не було…
В самий розпал селянського руху, що цїкавить нас тепер, в південній частинї теперішнього бердичівського повіту на якийсь короткий час з'явив ся ватажок Микита Москаль[2] з невеликим загоном, але тим не менш він цїкавий для нас своїми розмовами з селянами, де дуже виразно підносив социяльні мотиви всього руху.
Сей Микита Москаль, як бачимо з наших відомостей, задумав напасти на село Малинки, власність пана Крижановского, арендоване тодї паном Ґрабовским. Очевидячки, до Микити дійшла чутка про те, що Ґрабовский, як і иньші пани, сподіваючись неминучої біди, старав ся поховати свої річи, що скринї з сими річами він все хотїв сховати в православній церкві свого села, як се робили иньші пани, ховаючи свої річи в католицьких костелах. Почув, мабуть, Микита і про те, що вся малинківська громада зажадала, щоб піп її, що вже прийняв був до церкви панські скринї і пакунки, наодріз відмовив би пану Ґрабовскому, на що піп і мусив пристати, рішившись навіть кинути панови церковні ключі і не схотївши доглядати за церквою…
- ↑ Кодн. кн., ст. 486. Не ручино, що вірно подаємо імя ватажка. В рукопису воно написано дуже невиразно.
- ↑ Кодн. кн., ст. 421–437, 589–591.
