визволять пригнечене поспільство з біди. Тому то він страшенно зрадїв, коли гайдамацька ватага прийшла в Литвинівку, закликав всю ватагу у свій двір — і вона там довго роскошувала, добуваючи собі мед, пиво і горілку з панських пивниць. А ще ранїйше, коли тіж гайдамаки підійшли до села Житників, він дав їм подрібні вказівки що до того, як найпридобнїйше буде їм заняти худобу в маєтностях пана і тодї-ж розповів їм про кривду, заподіяну йому паном. Пан, як казав він, несправедливо відняв у нього „десятину“ (?). Підбадьорений надїєю на успіх сього повстаня, старий Дубенний не вагаючись виступав проти польських порядків і всїма силами підбурював проти них своїх односельцїв і сусїдів в с. Житниках. Прийшовши сюди, він почав наставати, що-б житниківцї кинули робити панщину, кажучи: „як далеко землї до неба — так ляхам до нас, бо вже їх чорти забрали; а як що робити мете на їх панщину, як робили, то знову впреть ся у село яка небудь чортяка“. Коли-ж пройшла чутка, що в пятигірському лїсї появив ся польський віддїл, висланий проти гайдамаків, з якими житниківцї і литвинівцї братались, то Дубенний став підбивати всїх на те, щоб узброювались ще заздалегідь для зустрічі сього віддїлу. „Стійте на вартї коло села, казав він, бо чув я від козаків, що є в пятигірському лїсї Поляки. Щоб вони не почали напротивно вас помсти, возьміть коси, списи, щїпи, хто що має. Та дивіть ся, не давайтесь їм!“ Дубенний отверто став висловляти також свою неприхильність до католицтва і унїї. Багатьом Полякам він говорив „żeby się odrzekali wiary swietey y abżędkow“. А на основі виказів якоїсь Терези Ольшевскої, він навіть „blaznił przeciwko wierze swiętey“. Прийшовши одного разу до неї, він почав казати таке: „приставайте до віри православної, тільки-ж не до такої, як тепер завелась у нас. Нї — такої нам не треба. Приставайте, кажу, до такої, яка була в нас до цього часу. І коли вже пристаєте до нас, то треба буде відректи ся од віри польської і наплювать на неї та отця сьвятого, що живе у Римі — бо то антихрист, що людей обманює. Треба буде вам тодї залишать і тих пісень, що досї по костелах та церквах „виквінтовували“. Унїятам, кажуть, те-ж діставалось від Дубенного. Одного разу він вийшов на зустріч людям, що йшли з церкви
