не схотїв його охрестити. Жида вбили, а піп Петро Куцекович за те, що не схотїв охрестити його, був відданий в Кодню і коли не був там покараний смертю, то тілько тому, що ще до суда вмер в кодненській ямі.
Відбираючи легко у шляхти і Жидів житє, селяне колишньої руїни ще легче відносились до панського і жидівського майна. Особливо часто добро ненависних людей захоплювали селяне тодї, коли їм доводилось здибатись з гайдамацькими ватагами. Після того як у Камянім Бродї[1] побував Залїзняк і зрабував усе, що хотїв з майна пана Пясецкого, що спас ся з Камяного Броду втікши в Білу Церкву, селяне камяно-брідські, як се вже було розповіджено, зараз же стали тягнути і всякі панські „заушнички“ і бекеши зелені з білим футром і хлїб з шанських шпіхлярів, при чому одні брали по мішку відповідно потребі, другі-ж і на продаж. Лишений же Пясецким для охорони добра селянин Процько Замковий, не маючи можливости противитись громадянам своїм, а може й сам зваблений легкістю поживи, мимохіть після того як рух став вже упадати, мусив тікати з Камяного Броду. Втік він у Бердичів і там чотири роки пізнїйше, як ми вже згадували, його впізнав на ярмарку Пясецкий і віддав на суд. Кари він не дочекав ся, бо ще до рішеня справи вмер у кодненській ямі.
Багато селян, що наймались на роботу до панів, прочувши, що в їх село йдуть гайдамаки, стали почувати себе вільними від усяких прийнятих обовязків і в додаток захоплювали з панського добра все, що могли. Так, в селї Жаботинї робітником на буртах найняв ся селянин Іван Веремієнко[2]. Насамперед він мусив відслужити за пару волів, що дістав від місцевого Жида-орандаря, а потім міг числити на певну платню грошима за свою службу. Тим часом иньші селяне вирізали в селї Жидів і нахвалялись убити й пана, через що той і не показував ся з хати. В купі з ним у хатї, покинувши свій шинок, сидїли переполохані і місцеві орандарь з орандаркою. Веремієнко саме тодї пас два свої воли, взяті на відробіток
