Тому то ми й здибаємо серед колїїв масу людей здеморалїзованих, що їм нїяка ідейність не була приступною. Відкидатись від їх помочи ідейним проводирям руху було не можливо, памятаючи про числову мізерність зібраних ватаг, та проте участь їх в гайдамацьких рядах не могла в багатьох випадках не лишити на сїм руху розбійницької закраски. А така закраска руху радо була піднесена ворогами повстанцїв, що умисно промовчували про його иньший бік — високий, ідейний. Крайня фалшивість подібних поглядів очевидна. Але навіть і при такій фальшивій постанові справи всякими гасителями руху і польськими мемуаристами, що про колїївщину розповіли потомству, правими все-ж таки не показались Поляки, проти котрих гайдамаки йшли. Занадто вже ясно, що сама можливість істнованя в краю великого числа людей, здеморалїзованих, готових на розбій, є серіозним доказом повної непридатности порядків в краю, де такі люде з'являють ся.
Приступаючи до безпосередньої характеристики згаданої несимпатичної ґрупи гайдамаків, ми здибаємо в Кодненській книзї цїлї загони, що мали чисто розбійницькі заміри, не кажучи вже про поодиноких грабіжників.
Звернемо насамперед увагу на де-які грабіжницькі загони, на взір зазначених нами в кінцї першого роздїлу.
Зо справи, де говорить ся про один з таких загонів, ми дізнаємось, що в білоцерківську маґдебурґію був доставлений, по закінченю збільшеного руху, селянин Олекса Бугаєнко, родом з с. Соловинки[1]. Маґдебурґія взяла його зараз на допит і потому для суда відпровадили в Кодню, де оскаржений виказав те-ж саме, що і в перший раз. З виказів сих знати, що він, Олекса Бугаєнко вкупі з одинадцятьма иньшими — то односельцями то найблизшими сусїдами — належав до гайдамацького загона, що мав на метї тілько грабуваня. В селї Пинчуках ограбували сї люде Жида, віднявши у нього 55 руб., потім в селї Саламанках в другого Жида-орандаря відняли коней і кількось грошей. Прочувши опісля, що в Пинчуках ночує пан Мілєцкий, намістник села Грабинок, вони забрали
