ській Кодненській книзї знайти не можна. Правда, і в нїй трапляють ся инколи оскаржені гайдамаки родом із-за Днїпра, з меж то нїжинського то лубенського полку, але всї вони здебільшого давні зайди з гетьманщини, що прийшли на правий беріг не підчас повстаня[1].
Через давність їх приходу в правобічну Україну, польський уряд дивив ся на них, як на підданих Річи Посполитої і судив своїм судом, щедро караючи їх смертю. Та не сими лївобочанами цїкавимось ми тепер; для нас важні ті, що прийшли на правий бік вже в період повстаня і були елєментом, що співчував колїївщинї. І от про сих то лївобочан Кодненська книга не подає нам нїчого, окрім побічних згадок.
Не багато фактів маємо ми і про степових гайдамаків, хоча в повстаню вони відограли важну ролю: вони мали військовий досьвід і вони-ж дуже часто були збірачами ватаг і загонів. Вийшовши давно вже з усяких законних кадрів Річи Посполитої або навіть гетьманщини, люде сї звичайно про бували в вольностях війська запорожського і найчастїйше в бугогардівській паланцї, де головним їх пристановищем був Мигейський острів або просто Мигея[2]. З давен мали вони назву гайдамаків і давньою-ж долею своєю найбільш були подібні до посполитих, що викручувались тепер, в 1768 роцї, з біди. По більшій частинї се були селяне Київщини, Брацлавщини і Подїля, що втїкли в ріжні часи від польської кари за участь в ворохобнях. Пристановище, де вони збирались, з давних давен було в запорожських степах: обрали се пристановище ще давні левенцї, споріднені духом з опришками Червоної Руси, ті, що відограли свою ролю і в повстаню Хмельницького. В XVIII столїтю в степи повтїкало багато селян, що брали участь за за Палїя і Самуса в повстанях початку столїтя. Потім сюди мусїли сховати ся і співучастники Верлана і Гриви, уникаючи від
