під Очаків, де пробув цїле лїто, а на зиму вернув ся в Запорожє. В 1770 р. в сей похід вирушили запорожцї в другий раз і Перевертайло не відстав від иньших і тодї. Лїто і осїнь пробули вони тодї на війнї і Перевертайло вернув ся звідтіля аж під кінець осени з віддїлом, що мав вести білгородських Татар, котрі відлучились від Турків. Дїйшовши, яко конвоір, до р. Саксагана, Перевертайло вкупі з пятьма товаришами своїми, запорожцями — Тимошем Білим, Степаном Більцем, Максимом Магром і Йваном Гладиренком, відстав від віддїлу, бо у всїх їх нїби то коні притомились. Зазимували вони тодї в протопоповій слободї під Криловим, при чому дали знати про себе крилївській канцеляриї. Весною-ж взяли вони собі проходні білєти від протопопа Дмитра, думаючи попростувати в Сїч, що й було зазначено в виданих їм протопопом паперах. Сумнїваючись одначе в законности одібраних білєтів, і Перевертайло і його сїчові товариші пішли показати їх крилівській (московській) канцеляриї. Там вони, як казав Перевертайло, не застали „главника“, а тілько прапорщика „молоденького“ і сей „молоденький“ прапорщик сказав нїби їм, що з сьвідоцтвами від протопопа Дмитра вони можуть іти куди завгодио і що инакших білєтів їм не треба. Задоволені такою відповідю, запорожцї рушили в с. Глинськ (село олександр. повіта, херс. ґуб. крилївської сотнї, миргород. полку, над р. Цибульником на З. Півд. З. від Крилова).
Завважимо тут, що виконанє ріжних формальностей що до білєтій для запорожцїв, котрі не хотїли виходити з границь лєґальности, було справою коньче потрібною після грізних приписів кошовому і всїй запорожській старшинї від ріжних заступників московської власти. Ще Розумовський в наказї своїм запорожській старшинї 1755 р. велїв, щоб запорожцї, виїздячи куди б не було з коша, брали паспорти і при рогачках білєти; навіть при від'їздї в зимовники білєт був коньче потрібний[1]. Але, розумієть ся, формальности сї, дуже тяжкі для вільних людей, виконувались тілько тими, хто сього хотїв. Ті-ж, кому треба було йти верховодити полїтичними справами,
- ↑ Нѣсколько документовъ къ исторіи гайдамачины, А. Скальковскаго. Кіевск. Ст., 1885 р., кн. 10.
