років числив ся в канівськім курінї. Третїй, Максим Магро, родом з Келїберди переяслївського полку, теж довго жив на Запорожу.. На рештї четвертий, Іван Гладиренко і родом був з запорожської землї; родив ся він в Кодаках і там зріс, а в Сїчи був потім записаний в курінї канівськім. Всї сї люде узброєні були пістолями; в кого був один пістоль, а в кого й два.
Та ледви чи так скоро відпустили-б усїх сих людей з Коднї, коли-б, не вважаючи на виясненє справи завдяки допитам оскаржених на муках, кодненські суддї не завважили потрібним допитати ще на муках Василя Весньовского, що своєю особою не викликав до себе довіря. В Кодненській книзї зберіг ся тілько уривок „korporolnych konfessat“ сього донощика. Ось він.
1-mo. Czy byli w Umaniu Juzko, Maxym Magro y inni, czy rabowali, czyli nie, gdzie i kiedy?
R. iż nie byli, tylkom się przez iednego konia zbalamutił, zem na nich powiedział.
2-do. Za co pierwey powoływał tych ludzi, a potym odwołał, kto go namówił na to y jak go namawiali?
R. iż mnie nie namowili, tylko mnie persowadowali, abym iam na dusze swoie nie brał, co teraz rewokuie żem ich nie widział a ni ich znam“.
Натурально, що по сих виказах справа про запорожцїв коньче мусїла скінчити ся їх увільненєм.
Вся ся справа показує нам, як була призвичаєна польська слїдча комісия до появ запорожцїв на Українї для підтриманя повстанських селян. Що до Перевертайла і його товаришів, то тут очевидячки трапилась груба помилка, але в багатьох випадках запорожцї, прикриваючись торговлею або потребою перейти за московську границю, в дїйсности лишались на Українї і брали участь в гайдамацькім повстаню, приста-
