не наближав ся до нього нї разу на просторонь вистрілу. Коли-ж Загоровский, втїкаючи, побачив товариша Ігнатовского, поуз котрого їхав, то крикнув, що не може стримати переляканого коня і тому мусить втїкати. Другий завзятець, шереґовий Марковский, втїкаючи, не мав при собі нї карабіна, нї шаблї, а де подїв їх — не знати. Капраль Мацєй Павловский, що втїк разом з Загоровским, запевняв, що приказа вернутись Загоровский йому не переказав; коли-ж йому на слїдстві пригадали, що він сам безпосередно чув переказаний Дудкевичем приказ і що, як непідлежний Загоровскому, міг би сам спинити втїкачів і бодай сам вернутись до Каміньского, то капраль на се нїчого не відповів.
В тім, як поводились тодї і декотрі иньші товариші і шереґові, теж мало почесного для жовнїрської відважности. Майже в усїх виказах фіґурують буряни, де ховались перестрашені пани товариші і їх слуги. З огляду на сї буряни сумнївними лицарями здають ся нам і тї „товариші“, що в своїх виказах роблять себе такими. Мимохіть якось в росповіджуванім ними бачиш як раз противне їх запевненю, і серіозні викази стають комічними. Особливо цїкаві з сього погляду нїсенїтницї, розповіджені Васильковским, одним з товаришів, що те-ж був в сїй істориї. Він, на основі власних виказів, був поранений „w krzyza“ ще до переходу через греблю, а про те не переставав битись і на греблї. Коли ж тут його знов поранили в руку, то його задержав гайдамака, у котрого перед тим він, Васильковский, видер ратище і котрого задержав був сам. Трапила-ж ся сеся дивна зміна роль межи паном Васильковским і гайдамакою тілько завдяки тому, що гайдамака якимсь недовідомим чином примудрив ся втїкти від пана, добути собі списа, „nie wiedziec jakim sposobem porzucano“ паном Загоровским, і списом сим поколоти в плечі пана Васильковского. Пан Васильковский при сьому нїби то обернувся до нього, вхопив ся за його спис (zlapalem mu za spise) і вони почали боротись (porwalismy się za barki). Тимчасом нагодились иньші гайдамаки. Вони хотїли пана Васильковского заколоти, але сього не допустив недавній противник його, що раптом перевернув ся в його-ж добродїя. Гайдамаки тодї погнались за втїкачами, лишивши Васильковского з його гайдамакою. Сей же останнїй обмежив ся тим, що обдер пана і потім казав йому сховатись —
